У катехизі про богопосвячене життя с. Наталія Гальцова в головних рисах окреслює три євангельські ради: чистоти, вбогості та послуху, які усі монахи добровільно зобов’язуються дотримуватися до кінця життя.
Чи можна сказати про кожну людину, яка присвячує Богові усі свої щоденні справи, що вона є богопосвяченою? Що відрізняє монаха від побожного християнина? Монашество – це віддання себе самого в повноті для Господа, це завжди крок у невідоме. Чернечі обіти допомагають богопосвяченій особі бути абсолютно вільною для служіння Богові, однак вони не є ознакою святості чи досконалості, а лише засобом для її осягнення.
Ознакою досконалості є любов до Бога та ближнього, яку монахи проявляють на різний спосіб відповідно до харизми свого Ордену чи Згромадження. Наприклад, місіонерські Згромадження, відгукнувшись на заклик Ісуса: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28,19), виїжджають на місії до найвіддаленіших куточків світу, щоби проголошувати Добру Новину людям, які ще не знають Христа. Одним із таких відважних місіонерів був святий Йосиф Фрайнадемец – італійський священник, який усе своє життя присвятив наверненню китайців. Незважаючи на жорстокі переслідування, він так полюбив цей народ, що говорив: «Навіть у Небі хотів би бути китайцем». Згромадження Божого Слова, до якого він належав, до сьогодні активно і плідно працює на місіях та вважається найбільшим місіонерським згромадженням у світі.
У катехезі на «Радіо Марія» сестра Люцина та отець Станіслав Свурка розкривають глибоку сутність молитви на вервиці. Вони пояснюють, чому розарій — це не механічна рутина, а жива споглядальна молитва разом із Пресвятою Богородицею, яка перетворюється на джерело сили, миру та Божої благодаті у щоденних випробуваннях.
Як людина втрачає моральні орієнтири? Як зберегти совість там, де правила замінюють правду? Чи можуть слова стати інструментом ідеологічної маніпуляції та моральної деформації людини? Відповіді на ці питання шукаємо разом з босим кармелітом о. Віталієм Козаком у програмі “Катехиза”.
У четвертій катехезі циклу «Псалом до душі» Михайло Сорокін роздумує над покутним псалмом 51. Автор розповідає про реалії Давида, псалмоспівця, у яких важких гріхах він перебував. Також зосереджує свою увагу на Божому милосерді, яке виходить на зустріч грішникові та завжди є більшим за сам гріх.
Отець Григорій Рогацький зосередився на словах зі Святого Письма "Я милосердя хочу, а не жертви" Мт.9,13. Катехит пояснює, що ж означає давати та приймати дар та хто є моїм ближнім .
Отець Віталій Храбатин продовжив ділитись зі слухачами життєвою філософією Гілберта Кім Честертона. Цього разу катехит зосередився на думках письменника про навернення. Сам Честертон був конвертитом, тобто у дорослому житті навернувся до християнства.