Вціліла лоза: Як римо-католицька церква в Україні вижила після тотального розгрому 1930-х рр. ХХ століття

На основному фото: єпископ Мішель д’Ербіньї (авт. право: суспільне надбання https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Michel_d%27Herbigny_(1880-1957).jpg?uselang=uk#%D0%9B%D1%96%D1%86%D0%B5%D0%BD%D0%B7%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

На фото: єпископ Ігнатій Дубовський (авт. право: https://rkc.in.ua/index.php?m=e&p=dbwi)

Ключові історичні блоки випуску:

Регіональний поділ українських земель та парафій РКЦ:

o   Після Ризького миру українські території опинилися розділеними між чотирма державами: СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною.

o   Апостольський Престол маючи надзвичайно мало інформації про ситуацію в Католицькій церкві в СРСР намагався реорганізовувати структуру РКЦ на українських теренах: на Закарпатті формувався праобраз Мукачівської дієцезії, Буковина підпорядковувалася митрополії Бухареста, а на землях другої Речі Посполитої стабільно діяли Львівська, Луцька та Перемишльська дієцезії.

o   На радянській території (де панував тотальний антирелігійний терор) діяли Кам'янець-Подільська, Луцько-Житомирська (радянська частина) та Тираспольська дієцезії.

Червоний терор та знищення ієрархії (1926 рік):

o   Більшовицька влада розгорнула репресії проти католицького духовенства. Оскільки більшість священників були етнічними поляками або німцями, радянські органи масово звинувачували їх у «шпигунстві на користь Польщі» чи інших західних країн.

o   Перша масштабна хвиля терору 1926 року практично повністю ліквідувала офіційну ієрархію РКЦ на радянських теренах.

Героїчна постать єпископа Ігнатія Дубовського:

Особливу увагу в програмі приділено останньому єпископу Луцько-Житомирському. Під час першої хвилі більшовицького терору в Житомирі у 1919 році він виявив надзвичайну мужність: зупиняв єврейські погроми та переховував євреїв у своїй катедрі та єпископському домі.

o   Коли влада намагалася його заарештувати, житомиряни різних конфесій (католики, православні та євреї) зі зброєю в руках два місяці охороняли його будинок.

o   Згодом він був змушений виїхати до Риму, де став радником папської комісії у справах католицької церкви в СРСР при Папі Пії XI.

«Троянський кінь» Ватикану — таємна місія Мішеля д'Ербіньї:

o   Не маючи зв'язку з вірянами в СРСР та достовірної інформації про масштаби репресій, Ватикан вирішує відправити туди таємну дипломатичну місію.

o   Головним виконавцем став французький єзуїт Мішель Жозеф Бургіньйон д'Ербіньї — інтелектуал, який захоплювався російською філософією (зокрема Володимиром Соловйовим) і мав романтизоване уявлення про «загадкову російську душу».

o   Майбутній Папа Пій XII таємно висвятив д'Ербіньї на єпископа з символічним титулом Іліумський (натяк на Трою та концепцію «троянського коня», якого Ватикан хотів завести в СРСР).

o   Прибувши під виглядом французького дипломата та гуманітарного місіонера, д'Ербіньї створив 10 таємних апостольських адміністрацій (Харків, Одеса, Житомир, Москва, Ленінград тощо) та встиг таємно висвятити чотирьох єпископів (Болеслава Слосканса, Александра Фрізона, Антонія Малецького та Жана Нево).

Провал місії та долі її учасників:

o   Ватикан виявив надзвичайну наївність, не розуміючи, що радянські спецслужби (ЧК/НКВС) вели оперативне стеження за кожним кроком іноземця і мали своїх інформаторів у парафіях.

o   Протягом кількох років майже всі висвячені єпископи та священники місії були заарештовані. Єпископа Александра Фрізона після катувань розстріляли в Сімферополі, що стало трагічною крапкою місії. Інших (о. Скальського, єпископа Слосканса) згодом вдалося обміняти на радянських полонених у Польщі.

o   Сам д'Ербіньї після повернення потрапив у глибоку опалу у Ватикані через власну необачність (написав книгу, де розкрив деталі місії, що спровокувало нові арешти в СРСР, та мав конфлікт із польськими єпископами). У 1937 році його змусили зректися єпископства та відправили під фактичний домашній арешт у монастир, де він помер у 1957 році.

Попри те, що таємна місія завершилася розгромом, а Радянський Союз діяв підступно і без жодних правил, зусилля Ватикану та мучеництво священників не були марними. Завдяки тому, що окремі священнослужителі вижили (зокрема в країнах Балтії, де продовжувала діяти єдина в СРСР семінарія в Ризі), наприкінці ХХ століття з цієї маленької «вцілілої лози» вдалося повністю відродити структуру католицької церкви в незалежній Україні, 35-річчя відновлення якої ми відзначаємо цього року.