"Вже навчилася вдягати сарі! Це не так просто: спробуйте правильно впоратися з 6 метрами тканини!" - сестра Едіта Улман про католиків, їжу та звичаї в Індії

"Я живу в місті Бангалор. Тут мешкає більше 8 мільйонів жителів, в якому знаходиться наш провінційний будинок, що служить обителю для 50 монахинь з них вже 23  склали вічні обіти. Одна сестра у нас зараз гостює з Південної Кореї - решта, окрім мене, з Індії.

У нас у будинку сестри говорять на десятьох мовах, а то й більше. Це різні мови, не схожі між собою. 
В Бангалорі діють достатньо жорсткі карантинні обмеження. За шість місяців служіння я досі не була у центрі міста! Лише цього тижня буду починати навчання офлайн в університеті. Раз на тиждень маю можливість відвідувати центр для дітей, яких знаходять на вулиці. Цим займаються брати-селезіанці. Є серед них також ті діти, які працювали (незаконна дитяча праця). 

Тут зміна сезонів зима-літо не відчувається так як у нас. Я на днях запитала: «Сестро, а зараз зима?» це було смішно. Сестра відповіла ствердно. Тут окремо виділяють дощовий період, хоча цього року жовтень також з великою кількістю опадів.

В Індії, з одного боку, так як в Україні, а з іншого - все зовсім інакше! Християн тут меншість. Індуїстські храми вражають своєю архітектурою. Мене постійно запитують, звідки я, та ставляться переважно привітно. Просто на вулиці гуляють корови, їздять жовто-зелені «ото-рікші»(трьохколісний моторний тип транспорту для двох пасажирів з накритим дахом, яким керує водій, - Авт.).В місті великий контраст між бідними та багатими. З одного боку є люди, які просто сплять на вулиці, а з іншого їздять дуже дорогі автівки.

Які описати мій досвід в Індії? Це не зовсім легко, але воно того варте!"- розповіла сестра Едіта Улман.