«Влада» Євпаторії вимагає від місцевої громади УПЦ КП припинити діяльність

«Є загроза ліквідації Церкви в Євпаторії. Бо напередодні моєї поїздки в Київ і зустрічі з місією [Ради Європи з прав людини], був дзвінок від голови міського управління, яка опікується міжнаціональними і міжконфесійними відносинами, з вимогою, щоби ми припинили свою діяльність у зв'язку з тим, що ми не зареєстровані. Вона дуже стурбована тим, що є «негативні відгуки від місцевих громадян про те, що вони не знають, що відбувається в церкві». На запитання, а що ж там відбувається, вона каже: «Я не знаю, мені так кажуть». Я її запросив прийти подивитися і послухати, якщо вона українську мову розуміє. Саме ця чиновниця, коли ми будували церкву в Євпаторії, починала розповсюджувати чутки і плітки. Тоді це закінчилося підпалом. Зараз я не знаю, чим закінчиться. Але я сказав: «Не подобається — привези бульдозер і знеси, хай весь світ бачить, що ви робите», — сказав владика Климент.

Тим не менше, правлячий архиєрей Кримської єпархії УПЦ КП зауважив, що навіть серед представників теперішньої кримської «влади» є чимало прихильників церкви Київського Патріархату, які допомагають їй матеріально, не афішуючи цього.

Два роки у Криму робили вигляд, що нам намагаються допомогти вирішити якісь питання. В очі обіцяли одне, поза очі робили свої темні справи. Те, що сьогодні у Криму може бути покінчено з Українською православною церквою Київського патріархату, мені здається, питання часу. Тиждень. Місяць. Два. Це відомо одному Богу. Формально вони можуть закрити нас, тому що 1 січня 2016 року закінчився термін реєстрації і перереєстрації релігійних громад, які були зареєстровані у Криму при Україні, за законодавством РФ.

Ми не перереєстровані, не зареєстровані. Але в цьому винна кримська влада. Тому що коли ми зустрічалися (з представниками «влади» Криму — ред.), питання стояло так: видайте розпорядження, що приміщення, в якому знаходиться управління єпархії, буде збережено, і що воно належить управлінню Кримської єпархії. Тоді на підставі цього можна було далі проводити якусь роботу щодо «входження в правове поле», яке нам нав’язували. Цього не було зроблено. Вони не дали мені постанову, тільки писали, що вона готується. А за спиною заключили договір з аферистами з Москви. Фірмі «Разум» віддали перший поверх Управління єпархії в Сімферополі.

Потім, 14 січня, відбувся суд. І «діамантова суддя» Соколова,  яку ми знаємо ще з часу, коли судилися із Фондом майна у 1996-1997 роках,  тепер винесла рішення – звільнити перший поверх і сплатити півмільйона. Але я задаю питання: що у цій країні вище — рішення судді чи постанова «Государственного совета» Криму, де чітко засвідчено, що Управлінню кримської єпархії передається 400 квадратних метрів приміщення. Тобто, площі, які ми займали з 1995 року, були підтверджені.

Тепер це питання принципове. Я не збираюся нічого робити. Хай вони роблять. Хочуть – хай закривають. Але тоді весь світ побачить, що робить ця «влада» разом з Московським патріархатом, яка є ідеологом влади на теренах Криму. Бо сьогодні на весь світ Московський патріархат заявляє, що Київський патріархат забирає їх церкви по всій Україні. Але немає конфлікту між Московським патріархатом та Київським. Є конфлікт всередині Української православної церкви Московського патріархату. 

 Є проросійська частина, яка хоче бути в Російській православній церкві, і щоб їх патріархом був Кирило. Але якщо таке відбудеться, то Московський патріархат та Кирило потрапляють під міжнародні санкції. А є друга частина – українська. Але найцікавіше, що церква Московського патріархату у Криму не дуже квапиться реєструватися за російським законодавством та увійти в правове поле.

На 1 січня 2016 року у Криму було перереєстровано всього лиш близько 200 релігійних громад з 2 300, які були зареєстровані при Україні. У УПЦ Московського патріархату в Криму були зареєстровані близько 500 парафій. Питання: якщо вони не реєструються та не входять в правове поле РФ, то яке право ви маєте вимагати це від мене?

В Криму зникли кілька громад, що сповідували іудаїзм, лише одна іудейська община перереєстрована. Протестантських дуже багато церков зникло. Римо-католицька, греко-католицька, лютеранська церква, які діяли на теренах Криму, тепер реєструються як незалежні громади. Вони не реєструються як церкви прямого підпорядкування Ватикану або іншим релігійним центрам. Тому що, якщо якийсь центр визнає ту чи іншу громаду у Криму як прямого підпорядкування, попадає під санкції.

Місія спеціального представника Генерального секретаря Ради Європи на чолі із Жераром Студманом з нами в Криму не зустрічалася. Мене попросили приїхати в Київ для того, щоб ми вже тут, не під пильним наглядом декого, могли спокійно поспілкуватися. у понеділок ця зустріч відбулась. Перше питання під час спілкування – загроза ліквідації УПЦ КП в Криму. Друге – приміщення по вулиці Севастопольській, 17а, це Кафедральний собор і Управління єпархії. Третє питання – загроза ліквідації церкви в Євпаторії. Бо напередодні моєї поїздки в Київ і зустрічі з місією, був дзвінок від голови міського управління, яка опікується міжнаціональними і міжконфесійними відносинами, з вимогою, щоби ми припинили свою діяльність у зв’язку з тим, що ми не зареєстровані. Вона дуже стурбована тим, що є «негативні відгуки від місцевих громадян про те, що вони не знають, що відбувається в церкві». На запитання, а що ж там відбувається, вона каже: «Я не знаю, мені так кажуть». Я її запросив прийти подивитися і послухати, якщо вона українську мову розуміє.

Але мене інше лякає. Саме ця чиновниця, коли ми будували церкву в Євпаторії, починала розповсюджувати чутки і плітки. Чим тоді закінчилось? Підпалом. Було спалено купол і підпалена церква. Зараз я не знаю, чим закінчиться. Але я сказав: не подобається – привези бульдозер і знеси. Хай весь світ бачить, що ви робите. Не знаю, чим закінчиться конфлікт. Однаковий почерк в усіх випадках: Євпаторія, Севастополь, Перевальне, Сімферополь…

Храм УПЦ Кївського патріархату в Євпаторії

Для парафіян Української православної церкви Київського патріархату я би хотів сказати: навіть серед тої «влади», яка сьогодні керує в Криму, є дуже багато наших прихильників, які допомагають. Ми не афішуємо наші відносини, але мені допомагають. Та це матеріальне питання. Духовне питання полягає в тому, щоби людина зрозуміла, що є зло. Зло є неправда. Зло є лож. А це є синонімами такого слова як «диявол». Сьогодні там, де в суспільстві панує зло і лож, панує диявол. Але людина православна, яка сповідує Христа, вірить в Бога, повинна розуміти, що влада диявола не безмежна. Господь попускає сатані робити те, що він робить. І Бог як попускає, так і знищує цю владу диявола. Владу неправди. Це робиться Богом для того, щоб своє творіння випробувати. Як він поведеться? Що буде робити? Спокуситься чи буде терпіти? Піде і буде співпрацювати зі злом або відійде і збереже віру в Бога? Це було протягом всього життя православної людини.

Тому Ян Богослов в «Апокаліпсісі» писав: «Двоє візьмуться, один залишиться». Двоє спокусяться, двоє відійдуть, двоє зрадять, а один залишиться. Той, хто вистоїть, буде спасенний.  Людей, які вірять в Бога, будуть з Богом, їх менше, ніж тих, хто спокусився. Але ті, хто вистоїть, будуть спасенні. Їх Господь винагородить.

Кафедральний собор святих равноапостольних Володимира та Ольги в Сімферополі

Ні в якому разі людина не повинна підпадати під вплив ненависті злоби і помсти. Бо коли людина попадає під помсту, в її серці, думках зароджується це почуття, вона втрачає розум, контроль. Вона робить те, що потім прийдеться спокутувати. Зло породжує зло. Зараз треба бути мудрішими. Злу можна протистояти тільки терпінням, вірою і надією. Це не значить, що ми нічого не повинні робити. Покарання — згідно слів Апостола Павла «караючий меч наданий державі». Держава повинна застосовувати цей меч. Бачить держава, що є загроза сьогодні мирному існуванню людей на теренах Криму – вона повинна застосовувати цей меч. Це і військові, і спецслужби, і відповідні органи, які відповідають за безпеку громадян України. А українці повинні сприяти захищенню своєї держави і розуміти, що якщо хтось вважає, що можна відсидітись десь в горах або на Західній Україні і вважати, що до нас війна не дійде – війна дійде. Коли дітей будуть в гробах привозити. Коли ворог буде стояти біля вашої хати. Неможна сказати: «У нас не стріляють, у нас все добре, а що там — мене не стосується». Треба пам’ятати, що є люди, які страждають і фізично, і психічно, є діти, які потребують допомоги. Якщо ми вважаємося нацією, то треба допомогти один одному. І не час зараз шукати, хто винний. Винні всі. Тому що 24 роки не берегли державність, займалися тим, що грабували Україну, і тішилися, що ми безкровно взяли незалежність. Забувши про те, що був голодомор, Друга світова війна, 20-і роки. Ми забули ці жертви. А тепер Господь нагадує, щоб зупинилися і увірили в Бога. За злочин буде покарання. За смирення буде винагорода.

Мені здається, що переважну більшість людей не турбує вже питання: буде Крим деокупований чи окупований. Зараз питання в тому, щоб зберегти себе як особистість. Ця війна, окупація привела до того, що родини розділилися. Діти пішли проти батьків, батьки сваряться один з одним. Родини розділилися, церкви розділилися. От до чого привела злоба, ненависть і брехня сатанинська. Сьогодні завдання вже не думати про те, коли Крим повернеться. Сьогодні треба думати, якими ми будемо, коли Крим повернеться. Чи збережемо ми обличчя творіння божого, чи зіпсуємо його і перетворимось на тварин. Якщо перетворимось на тварин, то байдуже, коли і в якому стані він повернеться. Бо із стану тваринного неможливо вийти. Треба зберегти людяність, віру в Бога і пам’ятати, що не може зло панувати вічно, пам’ятати, що в усьому Бог. Те, що Бог робить, це є спасенне і цілюще для людини, для її спасіння, перш за все. Людина повинна турбуватися про своє спасіння.

Источник: http://investigator.org.ua/blogs/173829/

Два роки у Криму робили вигляд, що нам намагаються допомогти вирішити якісь питання. В очі обіцяли одне, поза очі робили свої темні справи. Те, що сьогодні у Криму може бути покінчено з Українською православною церквою Київського патріархату, мені здається, питання часу. Тиждень. Місяць. Два. Це відомо одному Богу. Формально вони можуть закрити нас, тому що 1 січня 2016 року закінчився термін реєстрації і перереєстрації релігійних громад, які були зареєстровані у Криму при Україні, за законодавством РФ.

Ми не перереєстровані, не зареєстровані. Але в цьому винна кримська влада. Тому що коли ми зустрічалися (з представниками «влади» Криму — ред.), питання стояло так: видайте розпорядження, що приміщення, в якому знаходиться управління єпархії, буде збережено, і що воно належить управлінню Кримської єпархії. Тоді на підставі цього можна було далі проводити якусь роботу щодо «входження в правове поле», яке нам нав’язували. Цього не було зроблено. Вони не дали мені постанову, тільки писали, що вона готується. А за спиною заключили договір з аферистами з Москви. Фірмі «Разум» віддали перший поверх Управління єпархії в Сімферополі.

Потім, 14 січня, відбувся суд. І «діамантова суддя» Соколова,  яку ми знаємо ще з часу, коли судилися із Фондом майна у 1996-1997 роках,  тепер винесла рішення – звільнити перший поверх і сплатити півмільйона. Але я задаю питання: що у цій країні вище — рішення судді чи постанова «Государственного совета» Криму, де чітко засвідчено, що Управлінню кримської єпархії передається 400 квадратних метрів приміщення. Тобто, площі, які ми займали з 1995 року, були підтверджені.

Тепер це питання принципове. Я не збираюся нічого робити. Хай вони роблять. Хочуть – хай закривають. Але тоді весь світ побачить, що робить ця «влада» разом з Московським патріархатом, яка є ідеологом влади на теренах Криму. Бо сьогодні на весь світ Московський патріархат заявляє, що Київський патріархат забирає їх церкви по всій Україні. Але немає конфлікту між Московським патріархатом та Київським. Є конфлікт всередині Української православної церкви Московського патріархату. 

 Є проросійська частина, яка хоче бути в Російській православній церкві, і щоб їх патріархом був Кирило. Але якщо таке відбудеться, то Московський патріархат та Кирило потрапляють під міжнародні санкції. А є друга частина – українська. Але найцікавіше, що церква Московського патріархату у Криму не дуже квапиться реєструватися за російським законодавством та увійти в правове поле.

На 1 січня 2016 року у Криму було перереєстровано всього лиш близько 200 релігійних громад з 2 300, які були зареєстровані при Україні. У УПЦ Московського патріархату в Криму були зареєстровані близько 500 парафій. Питання: якщо вони не реєструються та не входять в правове поле РФ, то яке право ви маєте вимагати це від мене?

В Криму зникли кілька громад, що сповідували іудаїзм, лише одна іудейська община перереєстрована. Протестантських дуже багато церков зникло. Римо-католицька, греко-католицька, лютеранська церква, які діяли на теренах Криму, тепер реєструються як незалежні громади. Вони не реєструються як церкви прямого підпорядкування Ватикану або іншим релігійним центрам. Тому що, якщо якийсь центр визнає ту чи іншу громаду у Криму як прямого підпорядкування, попадає під санкції.

Місія спеціального представника Генерального секретаря Ради Європи на чолі із Жераром Студманом з нами в Криму не зустрічалася. Мене попросили приїхати в Київ для того, щоб ми вже тут, не під пильним наглядом декого, могли спокійно поспілкуватися. у понеділок ця зустріч відбулась. Перше питання під час спілкування – загроза ліквідації УПЦ КП в Криму. Друге – приміщення по вулиці Севастопольській, 17а, це Кафедральний собор і Управління єпархії. Третє питання – загроза ліквідації церкви в Євпаторії. Бо напередодні моєї поїздки в Київ і зустрічі з місією, був дзвінок від голови міського управління, яка опікується міжнаціональними і міжконфесійними відносинами, з вимогою, щоби ми припинили свою діяльність у зв’язку з тим, що ми не зареєстровані. Вона дуже стурбована тим, що є «негативні відгуки від місцевих громадян про те, що вони не знають, що відбувається в церкві». На запитання, а що ж там відбувається, вона каже: «Я не знаю, мені так кажуть». Я її запросив прийти подивитися і послухати, якщо вона українську мову розуміє.

Але мене інше лякає. Саме ця чиновниця, коли ми будували церкву в Євпаторії, починала розповсюджувати чутки і плітки. Чим тоді закінчилось? Підпалом. Було спалено купол і підпалена церква. Зараз я не знаю, чим закінчиться. Але я сказав: не подобається – привези бульдозер і знеси. Хай весь світ бачить, що ви робите. Не знаю, чим закінчиться конфлікт. Однаковий почерк в усіх випадках: Євпаторія, Севастополь, Перевальне, Сімферополь…

Храм УПЦ Кївського патріархату в Євпаторії

Для парафіян Української православної церкви Київського патріархату я би хотів сказати: навіть серед тої «влади», яка сьогодні керує в Криму, є дуже багато наших прихильників, які допомагають. Ми не афішуємо наші відносини, але мені допомагають. Та це матеріальне питання. Духовне питання полягає в тому, щоби людина зрозуміла, що є зло. Зло є неправда. Зло є лож. А це є синонімами такого слова як «диявол». Сьогодні там, де в суспільстві панує зло і лож, панує диявол. Але людина православна, яка сповідує Христа, вірить в Бога, повинна розуміти, що влада диявола не безмежна. Господь попускає сатані робити те, що він робить. І Бог як попускає, так і знищує цю владу диявола. Владу неправди. Це робиться Богом для того, щоб своє творіння випробувати. Як він поведеться? Що буде робити? Спокуситься чи буде терпіти? Піде і буде співпрацювати зі злом або відійде і збереже віру в Бога? Це було протягом всього життя православної людини.

Тому Ян Богослов в «Апокаліпсісі» писав: «Двоє візьмуться, один залишиться». Двоє спокусяться, двоє відійдуть, двоє зрадять, а один залишиться. Той, хто вистоїть, буде спасенний.  Людей, які вірять в Бога, будуть з Богом, їх менше, ніж тих, хто спокусився. Але ті, хто вистоїть, будуть спасенні. Їх Господь винагородить.

Кафедральний собор святих равноапостольних Володимира та Ольги в Сімферополі

Ні в якому разі людина не повинна підпадати під вплив ненависті злоби і помсти. Бо коли людина попадає під помсту, в її серці, думках зароджується це почуття, вона втрачає розум, контроль. Вона робить те, що потім прийдеться спокутувати. Зло породжує зло. Зараз треба бути мудрішими. Злу можна протистояти тільки терпінням, вірою і надією. Це не значить, що ми нічого не повинні робити. Покарання — згідно слів Апостола Павла «караючий меч наданий державі». Держава повинна застосовувати цей меч. Бачить держава, що є загроза сьогодні мирному існуванню людей на теренах Криму – вона повинна застосовувати цей меч. Це і військові, і спецслужби, і відповідні органи, які відповідають за безпеку громадян України. А українці повинні сприяти захищенню своєї держави і розуміти, що якщо хтось вважає, що можна відсидітись десь в горах або на Західній Україні і вважати, що до нас війна не дійде – війна дійде. Коли дітей будуть в гробах привозити. Коли ворог буде стояти біля вашої хати. Неможна сказати: «У нас не стріляють, у нас все добре, а що там — мене не стосується». Треба пам’ятати, що є люди, які страждають і фізично, і психічно, є діти, які потребують допомоги. Якщо ми вважаємося нацією, то треба допомогти один одному. І не час зараз шукати, хто винний. Винні всі. Тому що 24 роки не берегли державність, займалися тим, що грабували Україну, і тішилися, що ми безкровно взяли незалежність. Забувши про те, що був голодомор, Друга світова війна, 20-і роки. Ми забули ці жертви. А тепер Господь нагадує, щоб зупинилися і увірили в Бога. За злочин буде покарання. За смирення буде винагорода.

Мені здається, що переважну більшість людей не турбує вже питання: буде Крим деокупований чи окупований. Зараз питання в тому, щоб зберегти себе як особистість. Ця війна, окупація привела до того, що родини розділилися. Діти пішли проти батьків, батьки сваряться один з одним. Родини розділилися, церкви розділилися. От до чого привела злоба, ненависть і брехня сатанинська. Сьогодні завдання вже не думати про те, коли Крим повернеться. Сьогодні треба думати, якими ми будемо, коли Крим повернеться. Чи збережемо ми обличчя творіння божого, чи зіпсуємо його і перетворимось на тварин. Якщо перетворимось на тварин, то байдуже, коли і в якому стані він повернеться. Бо із стану тваринного неможливо вийти. Треба зберегти людяність, віру в Бога і пам’ятати, що не може зло панувати вічно, пам’ятати, що в усьому Бог. Те, що Бог робить, це є спасенне і цілюще для людини, для її спасіння, перш за все. Людина повинна турбуватися про своє спасіння.

Источник: http://investigator.org.ua/blogs/173829/