У цій катехизі сестра-монахиня-кармелітка Марія Людмила Бога Отця Милосердного розповідає про шлях 26-річної святої кармелітки босої, характер якої всі навколо вважали нестерпним і надмірно емоційним, але вже після прийняття першого Святого Причастя не могли повірити, що це та дівчина, яку знали до того. Про Святу Єлизавету від Пресвятої Трійці, яка зазнала страждання невиліковної хвороби та була канонізовована Папою Франциском у 2016 р., запрошуємо почути у програмі.
Свята Єлизавета від Пресвятої Трійці народилась у 1880 р. в м. Авор, Франція. Тоді її матері було 34, а батькові 48 років. Пологи, на яких були присутні двоє лікарів асистентів, тривали 38 годин. Потім вже майбутня свята обере собі Слово, що говоритиме про усе її життя на Землі: "Не був він світло - був лише, щоб свідчити світло."(Йн.1:8)
У 6 років помирає батько маленької Єлизавети. Саме тоді вона починає готуватися до першого Святого Причастя. Навколо всі, хто знав дівчинку, наголошували на її нестерпному характері холерика. Але під час приготування до прийняття Таїнства, дівчинка настільки перемінюється, що одного разу мати помічає, як Єлизавета мовчить, стримуючи емоції, а одночасно по щоці течуть сльози. У 1891 р. в 11 років майбутня свята приймає Святе Причастя. Свідоме приготування і боротьба із власними вадами стали увінчанням Божої благодаті, знайомі не впізнавали Єлизавету, її характер й поведінка настільки змінилися.
А одного разу, прийшовши із матір'ю до сестер монахинь із проханням про молитву, Єлизавета почула при знайомстві з одною із сестер, що її ім'я означає "дім Божий". Тоді вона так перейнялася цим словом, що воно стало таємницею її власного життя. Усвідомлення того, що "я - дім Божий", було описано пізніше у листах святої, де Єлизавета роздумувала над тим, що сам Бог живе в ній.
Свята Єлизавета до монастиря багато грала на фортепіано. У цьому вона передбачала розмову з Богом і те, що вона грає для Нього. У 1894 р. під час Служби Божої вона відчула поклик до Кармелю, та після розмови зі священником приймає власну обітницю посвяти себе Господу. Мати майбутньої святої не одразу прийняла цей вибір, поставивши умову про те, щоб донька стала повнолітньою у 21 рік. Проте, цей весь час мати шукала нареченого для Єлизавети, відправляючи її на бали й сприяючи новим знайомствам.
2 серпня у 1901 році Єлизавета вступає до монастиря. А у 25 років під час Великого Посту почались перші прояви хронічної хвороби аддісон, що означає недобір гормонів, і на той час це була невиліковна хвороба. Протягом року тривають ознаки хвороби, Єлизавету переводять у кімнату для хворих. Вона стає нерухомою: біль в животі, запаморочення, втрата свідомості, критичний дефіцит картизолу, неможливість їсти й спати. Але майбутня свята вражала оточуючих пережиттям хвороби мужньо, як смерть з Ісусом на Хресті. Попри все Єлизавета залишалась усміхненою і доброзичливою до всіх. Настоятелька дозволяла їй писати листи. На основі послання до Ефесян 1:12 "щоб ми були на хвалу його величі, ми, що вже раніш були свою надію поклали на Христа" Єлизавета віднайшла себе як "прославлення Його величі", й у листах бере собі це за ім'я.
Вона пояснювала страждання як "струну, що видає прекрасні звуки, тому вона любить бачити їх на влосному інструменті". Та, яка несла таємницю дому Божого, померла 9 листопада 1906 р. на свято першої побудованої базиліки.
Перед смертю вона сказала: "мені здається, що моя місія на Небесах полягатиме у тому, щоб притягувати душі, допомогаючи їм вийти за межі самих себе, аби вони могли пригорнутися до Бога цілком простим і сповненим любові порохом, а також у тому, щоб утримувати їх у тій глибокій внутрішній тиші, яка дозволяє Богові залишити на них свій відбиток і перетворити їх на самого себе".
Святий Папа Йоан Павло II, що беатифікував Єлизавету, також додав її до найбільших авторів з галузі XXст., та називав її "пророком Божої присутності". 16 жовтня 2016 року Єлизавета від Пресвятої Трійці була канонізована Папою Франциском.
Отець Володимир Кусьнєж, теолог-бібліїст, розповідає про образ Бога у Старому Завіті. Що насправді означає, що Бог сильний та всемогутній, заздрісний і ревнивий, вірний і караючий?
"Суспільство може блокувати моральний спосіб людини діяти та ставити екологічну ідеалогію на перше місце: людина має право, щоб жити, право захищати своє життя, у гідний спосіб лікуватися. Чи право у неморальний спосіб обирати, як жити, а також право на аборт, що додає західна цивілізація про вбивство життя", - виголошує в катехизі отець Міхал Бранкевич, духовний наставник Дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater», наголошуючи: - "Моральність цього світу не є християнською, ми повинні підтверджувати щодня, що ми не згідні жити із законом світу й обирати моральний спосіб життя, згідно з Божею волею."
Молячись за померлих у листопаді, багато людей починає задумуватись про власну смерть та про те, як проживає своє життя. Отець Вальдемар Павелець, настоятель монастиря отців Пальотинів у Києві, у черговій катехизі ділиться свїми роздумами про життя як паломництво. Як іти дорогою святості? Як розпізнати своє покликання та бути щасливим? - саме на ці питання шукаємо відповіді у денній катехизі.
У програмі "Невипадково!" християнське подружжя розповідає, як власний досвід життя у спільноті змінює родинне життя та навіщо вони відвідують зустрічі спільноти. Молоде подружжя - Микола та Юлія - запевняє, що спільнота "Галілея" допомагає жити за Біблією, застосовувати Слово Боже в повсякденному житті: у власній родині, розбудові стосунків, вихованні дітей, веденні бізнесу та взаєминах з оточенням.
Про дух контролю виголосила катехизу в ефірі Радіо Марія с. Ірина Сашко, докторка богослов'я, маріологиня та богопосвячена діва OV, філологиня, проректорка Інституту богословських наук Непорочної Діви Марії у м. Городок Хмельницької обл. Звідки береться бажання усе контролювати, та які виникають наслідки "контролера"? Сестра Ірина пояснює, як не замкнутися у собі, коли в центрі опиняється не Бог, а людина, котра своїм способом буття виганяє інших, руйнуючи плідність у любові і радість творчої єдності.