Як навчитись прощати?

У світлі Святого Духа ми пізнаємо свою грішність. Але не забуваймо, що збагнути це також є великою ласкою, про яку ми теж маємо молитися. Про людську зіпсутість говорить апостол Павло: «Бо знаємо, що Закон є духовний, а я — тілесний, проданий гріхові. Адже я не розумію, що чиню: роблю не те, що хочу, а те, що ненавиджу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то погоджуюся із Законом, що він добрий. Бо тепер уже не я це виконую, але гріх, який живе в мені. Адже знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро: бажання є в мені, але щоб виконувати це добро, того не [знаходжу]. Тож не роблю те добре, яке хочу, але те недобре, якого не хочу, — те роблю. Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а той гріх, який живе в мені. Отже, я відкриваю такий закон: коли я хочу робити добро, то зло налягає на мене. За внутрішньою людиною я насолоджуюся Божим Законом, та бачу інший закон у моїх членах, який воює із законом мого розуму й полонить мене законом гріха, що міститься в моїх членах. Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті? Подяка Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, я сам розумом служу Божому Законові, а тілом — законові гріха» (Рим 7,14–25).

Ми не можемо ступити на шлях до Бога без самопізнання. Хто хоче себе повністю віддати Богові, спершу повинен знати, ким він є насправді. Ісус застерігає: «Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судите, таким будуть судити і вас; і якою мірою міряєте, такою буде відміряно і вам. Чому ж бачиш скалку, що в оці твого брата, а колоди, яка у твоєму оці, не відчуваєш? Або, як скажеш своєму братові: Дай, витягну скалку з твого ока, коли ось колода у твоєму оці? Лицеміре, спочатку вийми колоду зі свого ока, а тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мт 7,1–5).

Світ не любить, коли йому нагадують про останні речі, які залишаються для кожного єдиною певною річчю, котрої не уникнеш. «І так, як призначено людям один раз померти, а потім суд...» (Євр 9,27). Тому дуже важливо думати про ці речі, щоби бути готовим глянути їм у вічі і не дати захопити себе зненацька! Ісус закликає бути готовим: «Адже так, як було за днів Ноя, таким буде прихід Сина Людського. Бо так, як у ті дні перед потопом їли й пили, одружувалися і виходили заміж — аж до того дня, коли Ной увійшов у ковчег, і ніхто не знав, аж ось прийшов потоп і забрав усіх, — таким буде і прихід Сина Людського. Тоді двоє будуть у полі: один буде забраний, а один залишиться; дві будуть молоти на жорнах: одна буде забрана, а одна залишиться. Отже, пильнуйте, бо не знаєте, якого дня прийде ваш Господь. Тож пам’ятайте, що коли б господар знав, в яку сторожу приходить злодій, він пильнував би і не дав би підкопати свого дому. Тому й ви будьте готові, бо Син Людський приходить тієї години, про яку й не думаєте» (Mт 24,37–44).

Незважаючи на всю свою зовнішню веселість, люди сковані страхом. Вони всіма засобами намагаються убезпечити себе від будь-яких бід і небезпек. Купують страховки від всяких мислимих нещасть і вважають, що вони стали невразливими для ударів долі. А що каже Святе Письмо? «Проклятий той, хто на людей покладається, а від Бога серце своє відвернув». Бо лиш у Бозі є справжня безпека. Ісус застерігає від оманливого забезпечення життя: «В одного багатого чоловіка рясно родила нива. Тож думав він, говорячи сам до себе: Що робити, коли не маю куди зібрати врожаю? І сказав: Зроблю так: розвалю свої клуні, збудую більші, зберу туди все [моє] збіжжя та моє добро і скажу своїй душі: Душе, маєш вдосталь добра, зібраного на багато років: спочивай, їж, пий, веселися... А Бог до нього промовив: Нерозумний, цієї ночі душу твою зажадають від тебе! А те, що ти приготував, кому воно буде? Так буває з тим, хто збирає для себе, але не багатіє для Бога» (Лк 12, 16–21).

Вже багато століть світом лунає крик про свободу. Послабити і розірвати всі зв’язки у праці та у сім’ї, в суспільстві та у державі. Та чи не криється тут неправильне розуміння свободи? Піддаватися будь-якій забаганці, виходити за всякі межі — це не свобода, а нестриманість. Служити Богу — ось що таке панування; з власної волі віддати себе Богу — це найвища свобода для християнина. Ісус сказав про справжню і хибну свободу: «Якщо ви будете перебувати в Моєму слові, тоді справді будете Моїми учнями і пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить! ...Знову й знову запевняю вас, що кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха» (Йн 8,31.32.34). Св. Павло навчає бути вільними у Христі: «Христос визволив нас для свободи, тож стійте в ній і не впрягайтеся знову в ярмо рабства... Адже ви, брати, покликані до свободи. Тільки б свобода ваша не стала причиною жити по-тілесному, але любов’ю служіть один одному» (Гал 5,1.13).