"Ян, ти природною смертю не помреш! - Сказав мені мій одногрупник, побачивши, як я вмію потрапляти у вир подій", - владика Ян Собіло

Колись мій однокурсник, нині священик сказав мені: "Ян, ти природною смертю не помреш!" Ти завжди там, де щось діється. Я завжди готовий, боюсь лише образити Бога, щоб він дав мені ласку бути гарним священиком, єпископом, щоб Йому моє служіння подобалося. Це головне!

За 7 років єпископства був дуже серйозний момент, коли я думав, що мені настав кінець! Три роки тому на Донбасі отця Павла Вітека взяли в полон сепаратисти, думаючи що він іноземний агент. Мені треба було забрати його з Донецька. Я доїхав до Курахова за мною прямували польські дипломати. Там нас затримали українські військові. Солдати нас повідомили, що на в'їзд до Донецька сепаратисти забирають автівки, якщо пручатися - можуть розстріляти. Я почав вмовляти наших військових: "Сьогодні відпускають нашого священика, і я маю його забрати та вивезти його з Донецька, - вони відповідають, - добре, але під свою відповідальність!" Прямую далі, від Курахово до Донецька - жодної машини. Нарешті під'їжджаю до блокпосту де мали б стояти ті, хто відбирають авто - а там, нікого нема! Давлю на газ, наступний блокпост - теж нікого! Волосся стояло дибом, і тримало мою шапку над головою. Тиша тривала. Згадав пораду військових - їхати "зігзагами", щоб снарядам важче було потрапити в машину. Доїхав до Донецька, забрав отця Павла. Повернувшись назад до Курахова я розповів нашим солдатам як все пройшло - вони дуже дивувалися. Коли долав відстань до Донецька і назад, думав: "Якщо мене "гахнуть" то навіть ніхто не буде знати, де поставити хрестик на дорозі..."