Чи може одна людина створити тоталітарну систему? - запитує о. Матвій Стибурський на початку своєї катехизи про гріхи занедбання та чужі гріхи.
Звичайно, що одній людині це не під силу. У цьому беруть участь багато осіб, хоча не всі мають однакову відповідальність. Одні використовують усі свої знання і обдарування для цього, а інші просто виконують чужі команди. Деякі допомагають фінансово. Однак більшість людей намагаються не втручатися, щоб зберегти посаду, родину, мати усе потрібне для життя. Чи це правильна поведінка?
Свята Церква навчає, що крім гріхів, згаданих в Декалозі, існують ще гріхи занедбання та чужі гріхи.
У Посланні Якова ми читаємо: "Хто, отже, знає добро чинити, а не чинить, - гріх тому! (4,17). У цьому полягає суть гріха занедбання. Людина не робить зла, але і не помножує добра, не вдосконалюється.
Священник і левіт з притчі про доброго самарянина не побили і не ограбували чужинця, вони просто йому не допомогли.
Слова Ісуса про Останній суд з Євангелія від Матея (25, 31-46) свідчать про те, що Господь буде судити нас за гріхи занедбання: не нагодували голодного, не напоїли спраглого, не відвідали хворого...
Коли ми мовчимо на гріх, який роблять інші, коли наказуємо комусь чинити зло, спонукаємо, радимо чи дозволяємо на гріх, а також коли ми самі допомагаємо чинити злі вчинки, хвалимо, боронимо і не караємо за погані вчинки, приміром, наших дітей чи учнів, ми самі приймаємо участь у цих гріхах. Такі гріхи називаємо чужими, оскільки ми не робимо їх особисто, а опосередковано.
Одним словом, коли ми закриваємо очі на гріхи інших і коли ми не робимо те добро, яке можемо зробити, ми грішимо. Своєю пасивністю ми докладаємо цеглини в будівлю великої стіни - структури гріха, корупції, тоталітарної системи, рабами якої ми поступово стаємо.
Чому вдячність є однією з найважливіших ознак людини, яка зустріла Христа, і чому навіть під час війни ми покликані прославляти Бога? Отець Михайло Станчишин говорить про невдячність як прояв внутрішньої сліпоти й гордині та нагадує: навчити дитину дякувати — означає допомогти їй вирости людиною, здатною творити добро.
Завершуючи цикл катехез про видатних британських католиків, отець Віталій Храбатин у студії Радіо Марія розкриває постать Святого Франциска Асизького через бачення легендарного письменника Г. К. Честертона. Дізнайтеся, чому справжній образ Франциска — це не лише «пташки та квіточки», як віднайти світло у власній темряві та чому бути католиком означає почати думати по-справжньому.
У катехезі на Радіо Марія сестра Наталія Гальцова розкриває духовний зміст свята Преображення Господнього, пояснюючи, чому саме Петро, Яків та Іван стали свідками цієї виняткової події. Також монахиня говорить про символіку гори Тавор, традицію освячення першоплодів, фаворське світло та називає Преображення «малою теофанією» — малим Богоявленням.
Чому Бог так часто повторює людині: «Не бійся, бо Я з тобою», і як страх стає найефективнішим інструментом маніпуляції в сучасному світі? У 22-й катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак пояснює, чому апостол Петро почав тонути не через бурю, а через страх, і проводить паралелі з романом Маргарет Етвуд «Оповідь служниці».
Відчуваєш, що життєві шторми паралізують волю? Страх перед війною, хворобами та невідомістю — це хвилі, які можна подолати лише поглядом у небо! Про те, як віра робить людину «легшою за воду» і дає силу йти назустріч Христу навіть посеред найбільшого розпачу, говорить о. Роман Василів, настоятель храму Святої Анни у місті Борислав Львівської області.