Чи може одна людина створити тоталітарну систему? - запитує о. Матвій Стибурський на початку своєї катехизи про гріхи занедбання та чужі гріхи.
Звичайно, що одній людині це не під силу. У цьому беруть участь багато осіб, хоча не всі мають однакову відповідальність. Одні використовують усі свої знання і обдарування для цього, а інші просто виконують чужі команди. Деякі допомагають фінансово. Однак більшість людей намагаються не втручатися, щоб зберегти посаду, родину, мати усе потрібне для життя. Чи це правильна поведінка?
Свята Церква навчає, що крім гріхів, згаданих в Декалозі, існують ще гріхи занедбання та чужі гріхи.
У Посланні Якова ми читаємо: "Хто, отже, знає добро чинити, а не чинить, - гріх тому! (4,17). У цьому полягає суть гріха занедбання. Людина не робить зла, але і не помножує добра, не вдосконалюється.
Священник і левіт з притчі про доброго самарянина не побили і не ограбували чужинця, вони просто йому не допомогли.
Слова Ісуса про Останній суд з Євангелія від Матея (25, 31-46) свідчать про те, що Господь буде судити нас за гріхи занедбання: не нагодували голодного, не напоїли спраглого, не відвідали хворого...
Коли ми мовчимо на гріх, який роблять інші, коли наказуємо комусь чинити зло, спонукаємо, радимо чи дозволяємо на гріх, а також коли ми самі допомагаємо чинити злі вчинки, хвалимо, боронимо і не караємо за погані вчинки, приміром, наших дітей чи учнів, ми самі приймаємо участь у цих гріхах. Такі гріхи називаємо чужими, оскільки ми не робимо їх особисто, а опосередковано.
Одним словом, коли ми закриваємо очі на гріхи інших і коли ми не робимо те добро, яке можемо зробити, ми грішимо. Своєю пасивністю ми докладаємо цеглини в будівлю великої стіни - структури гріха, корупції, тоталітарної системи, рабами якої ми поступово стаємо.
Чим ми щодня наповнюємо свій розум — і як це впливає на наше серце та духовне життя? Отець Віктор Матушевський, екзорцист Київсько-Житомирської дієцезії, пояснює, як інформація, образи та емоції впливають на духовне життя людини — і чому емоційні реакції можуть ставати частиною духовної боротьби.
Без чого неможливо молитися? Якою має бути правильна позиція тіла під час внутрішньої молитви: стоячи, сидячи, навколішки чи взагалі лежачи? Поради та настанови для особистої молитовної практики — що необхідно усвідомити й нагадувати собі на початку молитви щоразу — дає в катехизі о. Назар Лесюк, священник храму Святого Архистратига Михаїла УГКЦ у с. Печеніжин Івано-Франківської області. Цією катехизою він завершує цикл катехиз про внутрішню молитву, але заохочує не зупинятися й молитися регулярно.
Продовжуємо цикл катехиз разом з о. Міхалем Бранкевичем, духовним наставником Дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater», роздумуючи над тим, ким є людина, сотворена на образ і подобу Бога. «Ми покликані до блаженства, — наголошує в цій катехизі отець Міхал та зауважує: — Бог хоче показати нам правду, що стосується не нашого зовнішнього життя, а наших переживань. Маємо просити Бога зреалізувати блаженства, щоб пізнати радість і щастя».
Того часу прийшли до Ісуса Його мати й брати та не могли доступитися до Нього через натовп. І сповістили Йому: «Твоя мати і Твої брати стоять зовні, бажаючи побачити Тебе». А Він у відповідь сказав їм: «Моя мати й Мої брати – це ті, котрі Слово Боже слухають і виконують».
Як духовно приготуватися до доброї сповіді, дотримуючись 5 умов? Коли священник може не відпустити гріхи та як діяти в такій ситуації? Запрошуємо почути настанови й поради священника РКЦ, о. Григорія Рассоленка, вікарія катедри Святого Олександра в м. Києві.