Чи може одна людина створити тоталітарну систему? - запитує о. Матвій Стибурський на початку своєї катехизи про гріхи занедбання та чужі гріхи.
Звичайно, що одній людині це не під силу. У цьому беруть участь багато осіб, хоча не всі мають однакову відповідальність. Одні використовують усі свої знання і обдарування для цього, а інші просто виконують чужі команди. Деякі допомагають фінансово. Однак більшість людей намагаються не втручатися, щоб зберегти посаду, родину, мати усе потрібне для життя. Чи це правильна поведінка?
Свята Церква навчає, що крім гріхів, згаданих в Декалозі, існують ще гріхи занедбання та чужі гріхи.
У Посланні Якова ми читаємо: "Хто, отже, знає добро чинити, а не чинить, - гріх тому! (4,17). У цьому полягає суть гріха занедбання. Людина не робить зла, але і не помножує добра, не вдосконалюється.
Священник і левіт з притчі про доброго самарянина не побили і не ограбували чужинця, вони просто йому не допомогли.
Слова Ісуса про Останній суд з Євангелія від Матея (25, 31-46) свідчать про те, що Господь буде судити нас за гріхи занедбання: не нагодували голодного, не напоїли спраглого, не відвідали хворого...
Коли ми мовчимо на гріх, який роблять інші, коли наказуємо комусь чинити зло, спонукаємо, радимо чи дозволяємо на гріх, а також коли ми самі допомагаємо чинити злі вчинки, хвалимо, боронимо і не караємо за погані вчинки, приміром, наших дітей чи учнів, ми самі приймаємо участь у цих гріхах. Такі гріхи називаємо чужими, оскільки ми не робимо їх особисто, а опосередковано.
Одним словом, коли ми закриваємо очі на гріхи інших і коли ми не робимо те добро, яке можемо зробити, ми грішимо. Своєю пасивністю ми докладаємо цеглини в будівлю великої стіни - структури гріха, корупції, тоталітарної системи, рабами якої ми поступово стаємо.
Чи має богослов таку саму віру, як людина, яка ніколи не вивчала теології? Навіщо глибоко пізнавати Святе Письмо, Бога та церковну науку, і чи може богослов’я не лише поглиблювати віру, а й ставати причиною поділів у Церкві? Про це розмірковує директор Інституту релігійних наук святого Томи Аквінського у Києві отець Здіслав Шманда, досліджуючи зв’язок між знанням про Бога, вірою та святістю людини.
Як відповісти християнською любов’ю на байдужість? Яка різниця між покутою та відшкодуванням? Як через відшкодування ми допомагаємо Богу рятувати інші душі? Як звичайні щоденні справи — чесна праця без хабарів, догляд за хворою дитиною чи прощення у подружжі — перетворюються на реальні духовні акти покути? Про це у програмі «Катехиза» роздумує сестра-гоноратка Каміла Кармалюк.
Дорога до пекла існує. Отець Міхал Бранкевич, духовний наставник дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater» виголошує катехизу, закликаючи вірно обирати дорогу, яка веде до Неба. Священник пояснює, що потрібно нам залишити, щоб увійти у "вушко голки".
Чому збереження нашої держави є дивом? Чи українці - незалежні? Як остаточно подолати ментальну спадщину радянського тоталітаризму? Яке значення має посвята Русі Богородиці, здійснена 1037 р. Ярославом Мудрим? Про це у святковому ефірі роздумує о. Роман Лаба.
Для чого потрібно чистилище, та якими знаками і станом визначається пекло? В цій катехизі отець Міхал Бранкевич, духовний наставник дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater», запрошує до роздумів над остаточними справами людини, що стосуються переходу до вічного життя. Священник зауважує: "Святий Дух допомагає формувати віру і намагається показати, що нас чекає задля вільного вибору".