Про розуміння часу, пораненого внаслідок первородного гріха та можливості, які він відкриває для людини розповідає Олександр Могильний з Ордену Братів Менших Капуцинів.
У людей дуже часто виникають труднощі у перекладі Слова Божого на реальність, не розуміння то що діє, а що не діє у нашому житті, розповідає брат Олександр. Будучи даром від Бога, Час - дається людині, і, передусім, є Словом Бога, яке приходить у різних формах та зустрічається з людським словом. Оскільки Слово Бога приходить у світ зранений первородним гріхом, в якому панують наслідки цього гріха, а значить, саме розуміння часу є пораненим, а його дія складною, і, навіть, ворожою до людини і світу. Та попри це, за твердженням Бальтазара, Час є найбільшою школою Божої любові.
Війна часто перетворюється на суху статистику жертв, на цифри, котрі не мають емоційного забарвлення, але все це відбувається в Часі. "Сьогодні наша Україна стікає кров'ю. В конкретному часі!" - наголошує брат Олександр Могильний, і далі продовжує: "Час не є якимось абстрактним мисленням чи філософським терміном. Час - це реальність, яку переживає реальна людина!"
Дорікаючи Господу, у нашому щоденному житті, у часі, в якому перебуваємо, цим самим визнаємо Його. Навіть язичники чи невіруючі дорікають Господу, визнаючи Його існування, адже неможливо дорікати тому у кого не віриш, кого не існує. Наш простір також спотворений гріхом, але Господь приходить до нас у конкретному часі. Помилково вважати, що час може зцілити, адже він також є пораненим, лише Господь може вилікувати людину, вважає брат Олександр.
Поранений час залишиться з війною, у минулому. Будучи вершиною гріха, війна є аномалією, і, зрештою, людство вийде з війни, вона завершиться. Але останнім "іспитом" людини є - смерть, і для підготовки до смерті у людини є час. Господь Своєю Особою гарантує, що людина буде здатна гарно підготуватися та вдало скласти свій останній іспит в цьому спотвореному часі.
Хоча людина поранена первородним гріхом, але не була знищена ним. Бог створив світ і людину, хоча тепер світ поранений, Бог продовжує піклуватися про людину віддаючи Свого Сина. Як і кожен дар Бога - час є добрим. Із сучасної війни ми вийдемо глибоко пораненими, але увійдемо в новий час. Відкриваючи свої рани будемо відкривати нову глибину можливостей, наголошує брат Олександр Могильний.
Військовий капелан, священник Римсько-католицької церкви отець Віталій Новак ділиться особистим досвідом служіння серед українських захисників, розповідаючи, де знаходить Бога посеред війни, як переживає втрати побратимів, і що допомагає йому не втрачати надії. Священник пояснює, чому підтримка військових є спільною відповідальністю кожного, та наголошує, що покликання християнина навіть у найтемніші часи — стояти на сторожі миру.
Сестра Ліджі Пайяпілі закликає всіх українців єднатися в молитві "Отче наш" щодня о 21:00. Вона наголошує на важливості одночасної молитви, адже в єдності — сила. Черниця вірить, що коли український народ як Божий народ піднімає руки до Бога Отця, сам Господь воює за нас і дає нашим військовим надприродну силу.
Червень 2001 року став для України часом великої надії та духовного іспиту. Яким запам’ятався візит папи Йоана Павла ІІ тим, хто готував його приїзд у Києві? Про «невидиму» працю, спротив пропаганди, особисту молитву Понтифіка на колінах та його пророчі слова про «загарбницькі орди», які сьогодні звучать як ніколи актуально, розповідає очевидець подій отець Віктор Маковський.
У шістнадцятій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» монах-кармеліт отець Віталій Козак відкрив новий тематичний блок, присвячений системам контролю та страху. Упродовж наступних семи програм священник аналізуватиме механізми тоталітаризму, звертаючись до відомого твору Маргарет Етвуд «Оповідь служниці».
Священник УГКЦ о. Іван Держило говорить про Божі заповіді, пропонуючи сприймати Декалог не як суворі заборони, а як Божі обіцянки та вияв батьківської любові, що трансформують серце вірянина.