A PHP Error was encountered

Severity: Notice

Message: Trying to get property of non-object

Filename: controllers/site.php

Line Number: 127

Наші ваганти
Слухати Радіо

Зараз в ефірі

11:00

Житія святих

В ефірі

Катехиза

12:00

Ангел Господній

12:20

Концерт привітань та поздоровлень

13:00

Рецепти Життя

14:00

Духовні читання

14:20

Головред

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

15:40

Дитяча катехиза

16:00

Катехиза

16:40

Дитяча молитва

17:00

Новини

17:05

Голос народу, голос Божий

17:30

В родині "Радіо Марія"

17:45

Літургія годин (Бревіарій)

18:00

Св.Літургія з храму св. Яна з Дуклі (Житомир)

19:00

Молитовна лінія

20:00

Вечірня казка

20:20

Слово на кожен день

Наші ваганти

Поділитись з друзями
1. Стану я духовного.
Злидень поміж вами,
Для страждань народжений
Плентаюсь світами.

2. Я до всіх премудростей
Прагнув причаститись,
Тільки злидні капосні
Не дали довчитись.
1. Стану я духовного.Злидень поміж вами,Для страждань народженийПлентаюсь світами. 2. Я до всіх премудростейПрагнув причаститись,Тільки злидні капосніНе дали довчитись. 5. Вам, міські правителі,Шлю свої благання:Не жалійте бідномуКрихти подаяння. 7. А за те, що зводилиЖебрака одіти,Бог воздасть сторицеюНа тамтому світі! Ця поезія була написана у 12 столітті вагантом – мандрівним студентом, одним з тисячі студентів які ходили по дорогах Середньовічної Європи, прагнучи отримати кращу освіту, а потім – в пошуках гідного місця роботи. Ваганти склали безліч цікавих поезій про студентське життя, про любов до вина і дівчат, про необхідність зав’язувати з вином і дівчатами і жити по-християнськи. Більшість з них з часом стала достоповажними абатами, єпископами, викладачами, але складені ними веселі пісні стали класикою світової літератури. Їх співають і досі – історики, студенти, ре конструктори і просто любителі популярного в наші дні середньовічного фольклору.
10 КУБКОФФ
А ось поезія, складена таким самим студентом, але на п’ять чи шість століть пізніше:
 Привандрував я до міста Козина,Аж там школа пирогами накривана.А почав дощ на мене сметяний іти,А я, неборак, почав рот підкладати.Аж зараз почав іти і пироговий град,І тій пригоді барзо був рад.Там-то, панове, місто снігу бринза, як сніг, з міха ся сиплеть,А з-межи неї масло плястрами ся ринеть.Там-то доми з самих сал муровані,А лоєм, замість вапна, шмаровані, Книшами, пирогами побиті,А паляницями зверху накриті.Двері з полтів, а ковбаси до неї защіпки,А вмісто колодок — пшеничнії галушки.Там душа моя прагне, там я іти маю,Допоможи, боже, о що я гадаю,Але ви, панове мужеве, ліпший на нас респект майте,Коли прийде нищий, хліба і страви давайте.А із’ївши паску,Не стоїмо о дівочу ласку. 
17 і 18 століття стали для України добою бурхливого розвитку шкільництва. З одного боку, ще у 16 столітті до нас прийшли єзуїти які відкривали добрі школи, де навчання було безкоштовним і куди приймали і католиків, і православних, і шляхту, і міщан. Єзуїти не вимагали в учнів приймати католицтво, але, звісно, під їхнім впливом багато учнів  так це робили. З другого боку – православні розуміли що так усі поступово втечуть до католиків, отже, треба відкривати свої школи. Так з'явилась Острозька Академія, яка, щоправда, швидко занепала, Києво-Могилянський колегіум, братська школа у Львові, а також безліч шкіл при монастирях. Не слід забувати і братства – спілки мирян які дали про свою парафію, про те щоб священик мав що поїсти і був здатен і проповідь виголосити, і дітей навчити. Завдяки старанням таких братчиків майже в кожному українському місті при церкві була школа. З третьої сторони були уніати – тобто, православні які перейшли під владу Риму. Крім того що вони зберегли усі добрі православні традиції, зокрема традицію братств, уніатські монахи і священики вчились в Римі, а потім відкривали школи для майбутніх священиків при монастирях і єпископських резиденціях. Ці школи були кращими ніж в православних, і, наприклад, випускники Могилянки інколи продовжували освіту в уніатів. Але ці школи були більш прив’язаними до чернечого чину св. Василія Великого, і як наслідок, готували цілеспрямовано священиків, привчаючи учнів до чернечої дисципліни, в той час як Могилянка, організована на зразок єзуїтських колегіумів, була більш світською, більш універсальною, і випускники її хоча і могли стати священиками, але не обов’язково обирали цей шлях. Була ще зовсім світська академія в Замості, куди також приймали усіх, хоча і не зовсім безкоштовно. В цілому можна виділити два центри українського студентського життя: Київ і Львів, не рахуючи менших шкіл при монастирях чи єпархіях чи ратствах. І так як в Європі 12 століття, де студенти очували від університета до університета, намагаючись отримати більше знань, так український учень міг піти, наприклад, до львівської братської школи, потім – до єзуїтського колегіуму чи до Могилянки, потім піти до Замостя чи до греко-католицького єпархіального училища. Не зважаючи на те що тодішня Україна була розділена між двома державами і трьома конфесіями – римо-католиками, греко-католиками і православними, це не заважало українським студентам вільно мандрувати від школи до школи, змінюючи конфесію в разі необхідності і створити потужний пласт поезій і пісень, які за веселим гумором і любов’ю до життя можна порівняти з піснями середньовічних ваганів. З тією різницею що ваганти писали латиною, а українські ваганти – народною, українською, мовою. Студенти жартуючи описували негаразди свого життя, адже були вони переважно вихідці з селян, міщан чи дрібної шляхти, люди небагаті. От і писали вони про те як кваша яку поставили в горщику доходити на печі, піднялась, вилізла з горщика і почала заповнювати собою хати і вулиці – зовсім як в казці про чарівний горщік. Писали про те як в школі підняли повстання блохи:
А тепер моя лаціна пропала,Бо в нашій ся школі пригода стала.Як розігралися воші і блощиці,То попадали горшки із полиці.
Жартували з того що вчитись доводитись довго, а не всі студенти здатні до наук, а ще – не кожен здатний знайти застосування своїм знанням в реальному житті:
Рицар-то я добрий, бо палаш маю,Бо-м барзо сміливий, то добре знаю.Правда, гди би піч на коні, а я верх печі воював,А, окрух хліба в руках держачи, добре його утинав.Уже ж я до тих шкіл двадцять літ ходжуІ у письмі от так по коліна броджу.І так я того письма щось знаю,А, зробивши возок, по три пари котів упрягаю.Більше вас не буду забавляти,Бо он із тими дівчати буду розмовляти.Бо люблю їх, що заслинившися, хороше прядутьІ мені полотна на штани дадуть.
Саме так, як і бідні середньовічні ваганти, які складали поезії щоб попросити в багатого єпископа харчі, одежу чи гроші, українські студенти 17-18 століть теж використали свої таланти щоб випросити в міщан чи селян одягу або харчі. Єдина різниця була в тому що ваганти 12 століття зневажали простих людей, глузували з них, а українські ваганти – навпаки, адже самі зазвичай були вихідцями з середнього чи навіть нижчого класу, та й їжу просили в тих самих міщан. Звісно, відвертим жебрацтвом студенти чи школярі зазвичай не займались – це кинуло б тінь і на їхню репутацію, і на честь їхніх шкіл. Зате двічі в рік наші мученики науки мали можливість і поїсти чи одягнутись на халяву, і зберегти репутацію. Мова йде про Різдво і Великдень, але головним чином про Різдво. Ось юж і я, студентик маленький,До науки пильненький,Христос ся нині народивІ всіх нас увеселив.Теє од мене приймайте,А мні коляду давайте!
Закінчення посту, свято, славна учта в кожній хаті – все це давало привід колядникам сподіватись на щедру винагороду за добре виконані пісні. Красиві колядки, старанні колядники, апетитні святкові смаколики, які щедро сиплються в мішки цих колядників, загальна урочиста і водночас невимушена радісна атмосфера українського Різдва яскраво змальована в старому радянському фільмі «Вечори на хуторі близ Диканьки», чий режисер, безсмертний Олександр Роу, між іншим, мав ірландське коріння  ШМАТ ІРЛАНДСЬКОЇ МУЗИКИ. Але там де колядували студенти, там до традиційних колядок вони часто додавали твори власного виконання – і тут можна було дати волю і гумору, і фантазіям, і завернути прохання дати поїсти чи поділитись одягом у вишукану обгортку красномовності:
Христос воскрес, ба, правда, народився!Не дивуйтеся, панове, що я помилився,Бо часом чоловіку фрасунок голову сушить,Розум заворочає, здоров’я мучить!Спомнил-єм собі, яких-то бід школа приймуе,І хто в ній для науки нендзи коштує!Ось дивіться, панове, який на мені кожух!Власне, як у спасів піст подраний лопух!
Свої насущні проблеми бідні студенти зі смаком і гумором перемішували з біблійними реаліями: 
Чи чули ви, панове, зроду,Що бог прийшов до нас аж сам?Чого ж? Побити пику й мордуІ очі виколоть бісам.Родивсь Христос: Адам гуляє.Є нова свита і кожух,І Єва в плахті походжає,І знов радіє дух.Тепер і в вас жупани нові,Бо ви Адамова рідня, — Так будьте ж з празничком здорові,Гуляйте, пийте хоч щодня!
І, звісно, студенти не приховували своєї зацікавленості саме у гастрономічних аспектах свята:Слава богу, того ми тепера дождались,Що за шість неділь з ковбасою вп’ять повидались.Я ж казав: «Шутка, що позавчора свині галасали!»Аж то люди ік святкам все ковбаси дбали.
На цю тему збереглось дуже багато віршів і пісень, кожна з яких по-своєму цікава:
 Хочу вас, панове, чогось іспитати:Що тепер за празник, чи ви можете знати?Чи се той празник, що Христос родився,Од чистой діви Марії воплотився?Кажеться він, бо почали їсти ковбаси і сало,Чого у нас у школі зроду не бувало.Мені сеї ночі ві сні приверзлося,Що з небес у школу сало приплелося,Ковбаси около як в’юни вертяться, — Тії-то потрави і для нас годяться!Коли мене щастя одарило,Що стоїть край сала сивухи барило!З великої радості од сна возбудився,Пильненько по школі всюди дивився,Аж нема ковбас, ні кусочка сала!О бідна головонько! Надежда пропала!Заплакав я гірко і вдарив у груди,Прийшло мні на пам’ять піти межи люди.Ви, чеснії люди, мене порятуйте,Ковбасу і сало мені наготуйте — Од щедрої руки, що пригодилось;Хоть те порося, що в сінях зчепилось;Коли ж на сало неспроможність ваша,Так дайте у кошик хоть кусок м’яса: 
Тут з студентським фольклором 7-18 століть перегукується творчість сучасних українців – зокрема, славного західноукраїнського барда Тризубого Стаса, автора багатьох веселих і кмітливих пісень про маразми радянської влади, про українські реалії, інколи веселі, веселі, інколи не дуже. Одна з найбільш відомих його пісень – пісня голодних студентів.
!7 і 18 століття були добою розквіту і українського мистецтва, і української науки, і українського шкільництва. Ця доба дала нам чимало великих іконописців, художників, граверів, філософів, теологів, проповідників, викладачів, письменників, істориків і ще багато кого. І це були не просто поодинокі випадки – талант, мистецький хист бурлив в усій нації – від митрополитів і гетьманів до бідних міщан і селян. Якщо піти до музею українського мистецтва, можна побачити і твори іменитих майстрів найвищого ґатунку, і твори безвісних сільських богомазів – не так професійно виконані, але відверті, щирі і проникливі. Якщо відкрити збірки української літератури того часу – можна прочитати і елегії Стефана Яворського, і мініатюри Лазаря Барановича, і канти Димитрія Туптала, і думи Мазепи – і водночас десятки якщо не сотні творів безіменних поетів – не такі вишукані, не такі прилизані, але не менш яскраві, цікаві і захоплюючі. І те, і те потрібне, і те, і те корисно і приємно почитати, і те, і те свідчить про велич і глибину української літератури і мистецтва того часу.

 Христос родивсь,Мир звеселивсь!Сьогоднішніми часиДля сих родинВсяк христянинВминає ковбаси.Баби, дідиПиво-меди,Горілку варенуКухликом п’ють,З книшами трутьСвинину печену.Хлопці, дівкиНавпередкиБігають під хаткиІ, як вовкиАбо свинки,Скиргичуть колядки.Старенький бігНа стіл ізлігІ сам собі дума:«Празник душам.Тільки АдамІз Євою рюма».Важко здихнув,Потім кликнувГаврила швиденько,Да й приказав,Щоб лист пославАдамові хутенько.АрхістратигМетнувся вмиг — Папір і чорнило,Де треба, взявДа й написавАдаму так мило:«Чесний Адам,Що всім людямПраотець зовешся,Годі, не плач,От-от, як бач,Із пекла спасешся.Бо вже на світ,Як рожа-цвіт, — Христос народився.Він ад стребить,Чорта смирить,Щоб той не гордився.Смерть — злу ягу — Зігне в дугуІ зломить їй спину,Гостру косуІ збрую всюСтре, як павутину»Болізнь забув,Хвабро скакнувНаш прадід із полу,Надів сірякІ сяк, то такДодибав до столу.На лавку сівДа і надівНа ніс окуляри.Лист той хвата,З сміхом чита,Бо одійшли шпари.І увесь тутЗагудів люд,Мов літом ті бджоли:Беруть жінок,Ведуть в танок,Затикавши поли.Пророк ДавидТам же сидитьІ в кобзу іграє,Пісню святуСпасу ХристуЗ псалтирі читає.Чорнявий ХамСидить теж тамІ ріже в сопілку,Сам добре п’єІ всім даєКвартою горілку.Куці чорти,Мов ті хорти,Голоднії скиглять,Лапи гризутьІ шкіру рвуть,Скрутились і пінять.Старший їх бісНахлюпив ніс,Сидить у куточку,Скубе вискиІ на кускиШматує сорочку.Суціга-смертьСобі ж верть-верть,Ляп-ляп кіст[оч]ками,Біжить в куток,Бере мішокЗ косою, з ножами,Заступ хапа,Яму копаІ все в ту поклала.Смерте, вгамуйсь!Тобі ІсусДасть доброго драла!Наш бог ХристосЧортів, як ос,Подавить ногою,З твоїх кісток,Смерте, трісокНаробить і гною.Всіх вас упрахПотре і шляхНам зробить до раю.Сим я Христом,Пани, з різдвомВас поздоровляю. 


Відгуки

Спогади про сталінську добу. Частина третя. Віруючі

Не знаючи звідки прийшов, не дізнаєшся куди йти далі.

Історія церкви та історія людства.

Авторська програма Віктора Заславського

Крутий маршрут Євгенії Гінзбург.

Спогади про сталінську добу. Частина третя. Віруючі

Спогади про сталінську добу. Частина друга. У таборах

Не знаючи звідки прийшов, не дізнаєшся куди йти далі.

Історія церкви та історія людства.

Авторська програма Віктора Заславського

Крутий маршрут Євгенії Гінзбург.

Спогади про сталінську добу. Частина друга. У таборах

Спогади про сталінську добу. Частина перша. Великий терор

Не знаючи звідки прийшов, не дізнаєшся куди йти далі.

Історія церкви та історія людства.

Авторська програма Віктора Заславського

Крутий маршрут Євгенії Гінзбург.

Спогади про сталінську добу. Частина перша. Великий терор

Церква в постхристиянському суспільстві

Продовжуємо цикл історичних програм з Віктором Заславським на тему: Церква і суспільство.
 Частина 6

Симфонія чи надмірна влада цісара?

 Продовжуємо цикл історичних програм з Віктором Заславським на тему "Церква і суспільство" Частина 5