15 жовтня - всесвітній день обізнаності про втрату дитини під час вагітності чи в перші тижні після народження. Втрата власної дитини є надзвичайно болючим досвідом. Батьки, які пережили таку втрату, потребують підтримки і розуміння як з боку своїх рідних, знайомих, так і медичного персоналу. Як допомогти таким людям, не збільшивши їхнього страждання, розповідає с. Юстина Голубець, ССНДМ, засновниця та голова організації Перинатальний хоспіс – Слід Життя.
З початком вагітності у жінки починає формуватися почуття материнства. У чоловіка, який довідується про вагітність дружини, також зароджується почуття батьківства, бажання захищати маму з дитиною. Однак, силою певних обставин не кожна вагітність може закінчитися народженням. Буває, що вагітність діагностують під час викидня або завмирання плоду в першому триместрі вагітності. Певні вади і відхилення, не сумісні з життям дитини, можуть з’явитися і пізніше, навіть під час самих пологів або впродовж першого місяця після народження.
В таких ситуаціях батьки відчувають себе безпомічними, оскільки не можуть врятувати життя своєї дитини. Їхні запитання “Чому? За що? А якби...” лише поглиблюють відчуття болю і безпорадності. Жінка, втративши дитину, може себе почувати відчуженою, не спроможною повірити, що це сталося саме з нею.
Справжньою допомогою в цей час будуть обійми, мовчазне слухання. Пізніше можна запропнувати запитання: Чи ця дитинка була колись голодна, чи їй було холодно, чи вона знає, що таке залишеність, самотність, зрада? Ні ж, вона від першого моменту існування в материнському лоні отримувала лише любов. Кожна мама скаже, що любила і з нетерпінням очікувала її. Тож сьогодні та дитинка вже перед Господом свідчить про своїх прекрасних, люблячих тата і маму.
Важливо також створити у батьків максимально позитивні спогади під час втрати дитини, порадити торкнутися і поцілувати її, знайти відповідний одяг та з пошаною поховати.
О. Андрій Пальчик говорить про джерела філософії, виокремлюючи чотири головні джерела, які спонукають людину до філософування: досвід, подив, сумнів, межові ситуації. Отець наголошує, що справжня мудрість доступна лише Богові, а людина має перебувати у стані «вічного учня», зберігаючи простоту та відкритість до світу.
О.Григорій Рассоленко розпочинає цикл катехиз про Таїнство Примирення. Отець говорить про сповідь як необхідний засіб для відновлення дружби з Богом, яка руйнується тяжким гріхом.
О.Тарас Фітьо, священник УГКЦ, батько чотирьох дітей, говорить про роль батька в житті дитини. Отець дає практичні поради, як-от «правило трьох хвилин», важливість батьківського благословення та вміння визнавати власні помилки.
У ранковій катехезі брат Андрій Немченко розмірковує над тим, хто є справжнім ворогом людини, та пояснює, чому Святе Письмо закликає бути духовно пильними. На прикладах зради Юди, досвіду екзорцизмів і реальних історій священник говорить про небезпеку відкриття себе для дії злого духа та нагадує, як християнин може зберегти духовний імунітет.
У 21-й катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» о. Віталій Козак роздумує над тим, як страх стає одним із найдієвіших інструментів поневолення людини. Спираючись на біблійну історію гріхопадіння, а також романи «Оповідь служниці» Маргарет Етвуд і «1984» Джорджа Орвелла, священик показує, чому люди нерідко добровільно відмовляються від свободи ще до того, як хтось почне їм погрожувати.