О. Микола Белічев, головний редактор книжки о. Дмитра Артьомова “Вступ до теології духовного життя”, коментує розділ, присвячений християнській аскезі.
Грецьке слово «аскеза» походить від дієслова askeo, що перекладається як «обробляти, створювати, тренувати” і означає сукупність дій, які повторювалися систематично з метою набуття певної навички або чеснот. Вони могли бути фізичними (здобуття навичок роботи або ведення бою), етичними (тренування розуму і волі) та релігійними (очищення та єднання з богами).
Аскеза в християнькому розумінні ставить за мету свободу від матеріального світу заради тісніших взаємин з Богом. Вона розвивається завдяки благодаті Бога, яка спонукає людину до покращення. Важливо зазначити, що вона є лише одним із допоміжних засобів на шляху духовного вдосконалення.
Аскетичні зусилля подібні до праці з ріллею. Добрий господар, засіявши свій город, докладає ще багато труду, щоби зібрати урожай: полить бур’яни, бореться зі шкідниками. Якщо ж відпочиватиме ціле літо і не реагуватиме на бур’яни, не дочекається доброго урожаю. Так само у духовному житті. Господь засіяв в нас добрі зерна. Однак, якщо ми не будемо співпрацювати з Божою благодаттю, докладати різноманітних зусиль, у тому числі і аскетичних, то в наших душах нічого не виросте.
Існує три специфічні види християнських аскетичних практик: аскеза розуму, самопожертва та надія. Аскеза розуму полягає в підпорядкуванні свого розуму істинам віри, які неможливо довести. Наприклад, ми визнаємо віру в Триєдиного Бога, однак збагнути цю істину людськими зусиллями ми не можемо.
Самопожертва передбачає відмову від того, що є привабливим, приємним і навіть добрим, заради вищого добра. Як приклад можна навести тих людей, які служать іншим, зокрема, волонтерів, добровольців і капеланів на фронті.
Надія є відповіддю на запитання “для чого ми докладаємо зусилля”? Аскетичні зусилля в християнсві не є цінністю самі по собі, вони спрямовані на вічну нагороду, на Царство Боже.
Чому страх є джерелом насильства - над іншими й над собою - та вбиває любов? Які є ознаки того, що жива зустріч з Ісусом Христом справді відбулася? Монах-єзуїт о. Михайло Станчишин, духівник спільнот багатодітних матерів в Україні, співзасновник і викладач Школи духовного супроводу "Єлеазар" у м.Брюховичі, розкриває тему страху в нашому житті та ділиться порадами, як його подолати.
Продовжуємо гортати сторінки історії християнизації світської культури разом із о.Олегом Жаруком, ректором Інституту богословських наук Непорочної Діви Марії у м.Городок Хмельницької обл. Розглянемо, як і коли Церква стає місійною та зазнає розвитку при імператорі Костянтині.
Отець Міхал Бранкевич проводить детальний аналіз герменевтики Святого Духа, пояснюючи, як Дух вдихає життя в Церкву і впливає на спасіння.
Отець Міхал розглядає місію Святого Духа і Церкви в контексті останніх часів. Священник підкреслює значення П'ятидесятниці як духовної Пасхи.
Отець Міхал Бранкевич говорить про Об'явлення Святого Духа в контексті місії у Божому Намірі та Помазання Месії.