О. Микола Белічев, головний редактор книжки о. Дмитра Артьомова “Вступ до теології духовного життя”, коментує розділ, присвячений християнській аскезі.
Грецьке слово «аскеза» походить від дієслова askeo, що перекладається як «обробляти, створювати, тренувати” і означає сукупність дій, які повторювалися систематично з метою набуття певної навички або чеснот. Вони могли бути фізичними (здобуття навичок роботи або ведення бою), етичними (тренування розуму і волі) та релігійними (очищення та єднання з богами).
Аскеза в християнькому розумінні ставить за мету свободу від матеріального світу заради тісніших взаємин з Богом. Вона розвивається завдяки благодаті Бога, яка спонукає людину до покращення. Важливо зазначити, що вона є лише одним із допоміжних засобів на шляху духовного вдосконалення.
Аскетичні зусилля подібні до праці з ріллею. Добрий господар, засіявши свій город, докладає ще багато труду, щоби зібрати урожай: полить бур’яни, бореться зі шкідниками. Якщо ж відпочиватиме ціле літо і не реагуватиме на бур’яни, не дочекається доброго урожаю. Так само у духовному житті. Господь засіяв в нас добрі зерна. Однак, якщо ми не будемо співпрацювати з Божою благодаттю, докладати різноманітних зусиль, у тому числі і аскетичних, то в наших душах нічого не виросте.
Існує три специфічні види християнських аскетичних практик: аскеза розуму, самопожертва та надія. Аскеза розуму полягає в підпорядкуванні свого розуму істинам віри, які неможливо довести. Наприклад, ми визнаємо віру в Триєдиного Бога, однак збагнути цю істину людськими зусиллями ми не можемо.
Самопожертва передбачає відмову від того, що є привабливим, приємним і навіть добрим, заради вищого добра. Як приклад можна навести тих людей, які служать іншим, зокрема, волонтерів, добровольців і капеланів на фронті.
Надія є відповіддю на запитання “для чого ми докладаємо зусилля”? Аскетичні зусилля в християнсві не є цінністю самі по собі, вони спрямовані на вічну нагороду, на Царство Боже.
У новому випуску програми на «Радіо Марія» ректор Інституту богословських наук отець Олег Жарук розповідає про фундаментальний період в історії християнства — золоту добу богослов’я. Ви дізнаєтеся, за якими критеріями визначають Отців Церкви, як формувалися головні догмати віри та чому запекла боротьба святого Августина проти єресі пелагіанства заклала основи нашого розуміння Божої благодаті.
У продовження циклу катехиз про жінок з родоводу Ісуса, с.Марта Пшивара, провінційна настоятелька Згромадження Сестер Служниць Святого Духа в Україні, знайомить нас із історією Рути, яка залишається вірною, запрошуючи Бога у стосунки з ближніми.
Чи прагнення вдосконалити себе є шляхом до повноти, чи прихованою спокусою втекти від своєї людяності? У третій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак говорить про культ безсмертя, контроль над життям і ризик втрати справжньої цінності людини.
Як поєднувати звичайну працю з Божою присутністю та знаходити надію в найтемніші часи? Модератор Руху Назаретських родин, отець Станіслав Свурка, ділиться глибокими роздумами про постать святого Йосипа — «тінь» Бога на землі, першого учня в школі Діви Марії та покровителя кожного трудівника.
Чи видно в нас сьогодні учнів Христа, чи наше життя не заперечує Його? Отець Григорій Рогацький роздумує про те, як перебування з Ісусом формує нашу ідентичність і веде до справжньої дружби з Богом.