О. Микола Белічев, головний редактор книжки о. Дмитра Артьомова “Вступ до теології духовного життя”, коментує розділ, присвячений християнській аскезі.
Грецьке слово «аскеза» походить від дієслова askeo, що перекладається як «обробляти, створювати, тренувати” і означає сукупність дій, які повторювалися систематично з метою набуття певної навички або чеснот. Вони могли бути фізичними (здобуття навичок роботи або ведення бою), етичними (тренування розуму і волі) та релігійними (очищення та єднання з богами).
Аскеза в християнькому розумінні ставить за мету свободу від матеріального світу заради тісніших взаємин з Богом. Вона розвивається завдяки благодаті Бога, яка спонукає людину до покращення. Важливо зазначити, що вона є лише одним із допоміжних засобів на шляху духовного вдосконалення.
Аскетичні зусилля подібні до праці з ріллею. Добрий господар, засіявши свій город, докладає ще багато труду, щоби зібрати урожай: полить бур’яни, бореться зі шкідниками. Якщо ж відпочиватиме ціле літо і не реагуватиме на бур’яни, не дочекається доброго урожаю. Так само у духовному житті. Господь засіяв в нас добрі зерна. Однак, якщо ми не будемо співпрацювати з Божою благодаттю, докладати різноманітних зусиль, у тому числі і аскетичних, то в наших душах нічого не виросте.
Існує три специфічні види християнських аскетичних практик: аскеза розуму, самопожертва та надія. Аскеза розуму полягає в підпорядкуванні свого розуму істинам віри, які неможливо довести. Наприклад, ми визнаємо віру в Триєдиного Бога, однак збагнути цю істину людськими зусиллями ми не можемо.
Самопожертва передбачає відмову від того, що є привабливим, приємним і навіть добрим, заради вищого добра. Як приклад можна навести тих людей, які служать іншим, зокрема, волонтерів, добровольців і капеланів на фронті.
Надія є відповіддю на запитання “для чого ми докладаємо зусилля”? Аскетичні зусилля в християнсві не є цінністю самі по собі, вони спрямовані на вічну нагороду, на Царство Боже.
Напередодні Вербної неділі отець Гжегож Вавжняк запрошує слухачів заглибитися у витоки нашої віри, розглядаючи біблійні події входу Ісуса до Єрусалиму. У центрі роздумів — символіка покірного осляти, біблійні пророцтва про Месію та заклик до молитви за мир в Україні та на Святій Землі в часи військових випробувань.
У продовженні циклу «Заповіді блаженств» отець Григорій Рассоленко роздумує над словами Христа про милосердних і чистих серцем, відкриваючи їхню глибину у світлі Великого посту. Священник показує, як ці заповіді ведуть людину до щастя, поєднуючи справедливість, свободу і любов, яка походить від Бога.
У четвертій катехезі великого циклу про людину отець Віталій Козак говорить про смирення як внутрішню силу людини, яка прагне перевершити саму себе. Йдеться про спокусу контролю, втрату людського виміру у світі та про те, як сучасність намагається «усунути» смерть, зводячи її до технічної помилки.
Що насправді відбулося під час Благовіщення? У цій катехизі сестра Людмила від Бога Отця Милосердного розкриває глибоку таємницю приходу Бога на землю. Від історичних витоків свята до дивовижних наукових відкриттів про зв'язок матері й дитини — дізнайтеся, як подія в Назареті продовжує жити в кожному з нас сьогодні через молитву, Євхаристію та служіння ближньому.
Ця катехеза відкриває постать святого Максиміліана Марія Кольбе як людину, близьку до кожного з нас — не «супергероя», а того, хто повністю довірився Богові. Через його життя, служіння і мученицьку смерть ми бачимо, що святість народжується з відданості Христу в щоденності.