О. Микола Белічев, головний редактор книжки о. Дмитра Артьомова “Вступ до теології духовного життя”, коментує розділ, присвячений християнській аскезі.
Грецьке слово «аскеза» походить від дієслова askeo, що перекладається як «обробляти, створювати, тренувати” і означає сукупність дій, які повторювалися систематично з метою набуття певної навички або чеснот. Вони могли бути фізичними (здобуття навичок роботи або ведення бою), етичними (тренування розуму і волі) та релігійними (очищення та єднання з богами).
Аскеза в християнькому розумінні ставить за мету свободу від матеріального світу заради тісніших взаємин з Богом. Вона розвивається завдяки благодаті Бога, яка спонукає людину до покращення. Важливо зазначити, що вона є лише одним із допоміжних засобів на шляху духовного вдосконалення.
Аскетичні зусилля подібні до праці з ріллею. Добрий господар, засіявши свій город, докладає ще багато труду, щоби зібрати урожай: полить бур’яни, бореться зі шкідниками. Якщо ж відпочиватиме ціле літо і не реагуватиме на бур’яни, не дочекається доброго урожаю. Так само у духовному житті. Господь засіяв в нас добрі зерна. Однак, якщо ми не будемо співпрацювати з Божою благодаттю, докладати різноманітних зусиль, у тому числі і аскетичних, то в наших душах нічого не виросте.
Існує три специфічні види християнських аскетичних практик: аскеза розуму, самопожертва та надія. Аскеза розуму полягає в підпорядкуванні свого розуму істинам віри, які неможливо довести. Наприклад, ми визнаємо віру в Триєдиного Бога, однак збагнути цю істину людськими зусиллями ми не можемо.
Самопожертва передбачає відмову від того, що є привабливим, приємним і навіть добрим, заради вищого добра. Як приклад можна навести тих людей, які служать іншим, зокрема, волонтерів, добровольців і капеланів на фронті.
Надія є відповіддю на запитання “для чого ми докладаємо зусилля”? Аскетичні зусилля в християнсві не є цінністю самі по собі, вони спрямовані на вічну нагороду, на Царство Боже.
Відчуваєш, що життєві шторми паралізують волю? Страх перед війною, хворобами та невідомістю — це хвилі, які можна подолати лише поглядом у небо! Про те, як віра робить людину «легшою за воду» і дає силу йти назустріч Христу навіть посеред найбільшого розпачу, говорить о. Роман Василів, настоятель храму Святої Анни у місті Борислав Львівської області.
У часи війни ми особливо гостро відчуваємо крихкість людського існування. Чи є смерть кінцем, чи лише початком? У новій катехезі отець Міхал Бранкевич розкриває зміст 12-го артикулу Символу віри — «Вірую у життя вічне». Дізнайтеся, як перспектива вічності допомагає долати страх, чому любов є головним критерієм нашого майбутнього суду та як підготувати серце до зустрічі з Творцем.
О. Юзеф Кухарчик, босий кармеліт, пояснює “темну ніч” як божественне запрошення до внутрішнього очищення та переходу від дитячої віри до духовної зрілості.
Отець-францисканець Микола Орач говорить про чесноту терпеливості, опираючись на середньовічний твір "Квіти святого Франциска".
О. Андрій Пальчик говорить про джерела філософії, виокремлюючи чотири головні джерела, які спонукають людину до філософування: досвід, подив, сумнів, межові ситуації. Отець наголошує, що справжня мудрість доступна лише Богові, а людина має перебувати у стані «вічного учня», зберігаючи простоту та відкритість до світу.