О. Микола Белічев, головний редактор книжки о. Дмитра Артьомова “Вступ до теології духовного життя”, коментує розділ, присвячений християнській аскезі.
Грецьке слово «аскеза» походить від дієслова askeo, що перекладається як «обробляти, створювати, тренувати” і означає сукупність дій, які повторювалися систематично з метою набуття певної навички або чеснот. Вони могли бути фізичними (здобуття навичок роботи або ведення бою), етичними (тренування розуму і волі) та релігійними (очищення та єднання з богами).
Аскеза в християнькому розумінні ставить за мету свободу від матеріального світу заради тісніших взаємин з Богом. Вона розвивається завдяки благодаті Бога, яка спонукає людину до покращення. Важливо зазначити, що вона є лише одним із допоміжних засобів на шляху духовного вдосконалення.
Аскетичні зусилля подібні до праці з ріллею. Добрий господар, засіявши свій город, докладає ще багато труду, щоби зібрати урожай: полить бур’яни, бореться зі шкідниками. Якщо ж відпочиватиме ціле літо і не реагуватиме на бур’яни, не дочекається доброго урожаю. Так само у духовному житті. Господь засіяв в нас добрі зерна. Однак, якщо ми не будемо співпрацювати з Божою благодаттю, докладати різноманітних зусиль, у тому числі і аскетичних, то в наших душах нічого не виросте.
Існує три специфічні види християнських аскетичних практик: аскеза розуму, самопожертва та надія. Аскеза розуму полягає в підпорядкуванні свого розуму істинам віри, які неможливо довести. Наприклад, ми визнаємо віру в Триєдиного Бога, однак збагнути цю істину людськими зусиллями ми не можемо.
Самопожертва передбачає відмову від того, що є привабливим, приємним і навіть добрим, заради вищого добра. Як приклад можна навести тих людей, які служать іншим, зокрема, волонтерів, добровольців і капеланів на фронті.
Надія є відповіддю на запитання “для чого ми докладаємо зусилля”? Аскетичні зусилля в християнсві не є цінністю самі по собі, вони спрямовані на вічну нагороду, на Царство Боже.
У ранковій катехезі на Радіо Марія отець Олександр Кушта розкрив тему початкової повноти особистості невинної людини, спираючись на катехези святого Папи Івана Павла ІІ «Чоловіком і жінкою сотворив їх Господь». Священик пояснив, чому сором, цнотливість і сумління не є пережитками минулого, а залишаються фундаментальними елементами людської гідності сьогодні.
У новій катехезі з циклу «Антропологія святої Едити Штайн» кармеліт отець Віталій Козак роздумує про відповідальність перед історією та покликання кожного християнина не лише споглядати події, а й впливати на їхній хід. Священник наголошує: Бог діє у світі не поза людською свободою, а через неї, тож кожен наш вибір, жест і слово вплітає нитку у велике полотно історії.
Чи можна осуджувати інквізицію? Чи була це досконала і справедлива інституція? Чи вона була потрібна? До роздумів і пошуку відповідей щодо правдивого сповідування віри запрошує о. Домінік Яцков, настоятель парафії Святого Йосифа у м. Городок, Хмельницької обл.
Що є смерть для християнина? Про що говорить Символ нашої віри?
До пошани смерті, а також до побудови істинного християнського розуміння та ставлення до неї запрошує отець Марек Рудзь, настоятель парафій Пресвятої Трійці у смт Ставище, Успіння Пресвятої Діви Марії у смт Рокитне та Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у місті Тетіїв.
Чи знаєте ви, хто такі пасіоністи і яке покликання цього ордену? А чи чули ви про святих, що виходять із нього? Сьогодні ми зануримося у захопливу історію ордену пасіоністів і дізнаємося більше про його засновника — святого Павла від Хреста. Цього року минає вже 250 років з дня його смерті, і ми маємо унікальну нагоду пригадати його життя та духовну спадщину. Про все це та ще багато цікавого розповість катехеза отця Вадима Варфоломеєва, який служить у селі Смотрич Кам’янець-Подільської дієцезії.