О. Микола Белічев, головний редактор книжки о. Дмитра Артьомова “Вступ до теології духовного життя”, коментує розділ, присвячений християнській аскезі.
Грецьке слово «аскеза» походить від дієслова askeo, що перекладається як «обробляти, створювати, тренувати” і означає сукупність дій, які повторювалися систематично з метою набуття певної навички або чеснот. Вони могли бути фізичними (здобуття навичок роботи або ведення бою), етичними (тренування розуму і волі) та релігійними (очищення та єднання з богами).
Аскеза в християнькому розумінні ставить за мету свободу від матеріального світу заради тісніших взаємин з Богом. Вона розвивається завдяки благодаті Бога, яка спонукає людину до покращення. Важливо зазначити, що вона є лише одним із допоміжних засобів на шляху духовного вдосконалення.
Аскетичні зусилля подібні до праці з ріллею. Добрий господар, засіявши свій город, докладає ще багато труду, щоби зібрати урожай: полить бур’яни, бореться зі шкідниками. Якщо ж відпочиватиме ціле літо і не реагуватиме на бур’яни, не дочекається доброго урожаю. Так само у духовному житті. Господь засіяв в нас добрі зерна. Однак, якщо ми не будемо співпрацювати з Божою благодаттю, докладати різноманітних зусиль, у тому числі і аскетичних, то в наших душах нічого не виросте.
Існує три специфічні види християнських аскетичних практик: аскеза розуму, самопожертва та надія. Аскеза розуму полягає в підпорядкуванні свого розуму істинам віри, які неможливо довести. Наприклад, ми визнаємо віру в Триєдиного Бога, однак збагнути цю істину людськими зусиллями ми не можемо.
Самопожертва передбачає відмову від того, що є привабливим, приємним і навіть добрим, заради вищого добра. Як приклад можна навести тих людей, які служать іншим, зокрема, волонтерів, добровольців і капеланів на фронті.
Надія є відповіддю на запитання “для чого ми докладаємо зусилля”? Аскетичні зусилля в християнсві не є цінністю самі по собі, вони спрямовані на вічну нагороду, на Царство Боже.
"Витривалість і наполегливість у молитві призводять до дружби з Богом, але не всі можуть досягнути її", - місіонер-облат Непорочної Діви Марії, отець Кшиштоф Бузіковський
"Наша молитва має бути сповнена дитячої довіри, а не жебрацьких вимог", - отець Роман Василів, настоятель парафії Святої Анни УГКЦ (м. Борислав).
"Спадщина віри для наступного покоління формується двома поколіннями раніше". Про причини для існування надії в житті людини розповідає отець-кармеліт Санктуарію Матері Божої Бердичівської, Рафал Мишковський.
Чому в суспільстві виникають протести та незадоволення? Чому християнство завжди стояло на стороні правди? Про гідність і право на свободу людської особи розповідає у своїй катехизі о. Олександр Могильний, священник РКЦ, парафії Матері Божої Ангельської у м. Вінниця Київської області.
Отець Олексій Самсонов в катехезі присвяченій Пресвятій Богородиці пояснює найголовніші ідеї святого Людовіка Марія Гріньйона де Монфора. Посвячення себе Діві Марії - це не побічна стежка й не окрема духовність, а глибока євангельська правда: Бог прийшов до нас через Марію, і ми найпевніше приходимо до Нього тим самим шляхом. Марія відкриває людині серце Ісуса, допомагає приймати Його волю і зростати в довірі, смиренні та любові.