О. Микола Белічев, головний редактор книжки о. Дмитра Артьомова “Вступ до теології духовного життя”, коментує розділ, присвячений християнській аскезі.
Грецьке слово «аскеза» походить від дієслова askeo, що перекладається як «обробляти, створювати, тренувати” і означає сукупність дій, які повторювалися систематично з метою набуття певної навички або чеснот. Вони могли бути фізичними (здобуття навичок роботи або ведення бою), етичними (тренування розуму і волі) та релігійними (очищення та єднання з богами).
Аскеза в християнькому розумінні ставить за мету свободу від матеріального світу заради тісніших взаємин з Богом. Вона розвивається завдяки благодаті Бога, яка спонукає людину до покращення. Важливо зазначити, що вона є лише одним із допоміжних засобів на шляху духовного вдосконалення.
Аскетичні зусилля подібні до праці з ріллею. Добрий господар, засіявши свій город, докладає ще багато труду, щоби зібрати урожай: полить бур’яни, бореться зі шкідниками. Якщо ж відпочиватиме ціле літо і не реагуватиме на бур’яни, не дочекається доброго урожаю. Так само у духовному житті. Господь засіяв в нас добрі зерна. Однак, якщо ми не будемо співпрацювати з Божою благодаттю, докладати різноманітних зусиль, у тому числі і аскетичних, то в наших душах нічого не виросте.
Існує три специфічні види християнських аскетичних практик: аскеза розуму, самопожертва та надія. Аскеза розуму полягає в підпорядкуванні свого розуму істинам віри, які неможливо довести. Наприклад, ми визнаємо віру в Триєдиного Бога, однак збагнути цю істину людськими зусиллями ми не можемо.
Самопожертва передбачає відмову від того, що є привабливим, приємним і навіть добрим, заради вищого добра. Як приклад можна навести тих людей, які служать іншим, зокрема, волонтерів, добровольців і капеланів на фронті.
Надія є відповіддю на запитання “для чого ми докладаємо зусилля”? Аскетичні зусилля в християнсві не є цінністю самі по собі, вони спрямовані на вічну нагороду, на Царство Боже.
У нашому щоденному житті важливо вчасно сказати Богові "так". На прикладі Тієї, яка не готувалася до приходу Архангела, але одразу змогла дати відповідь, приймаючи Божу волю. Отець Йосиф Щур, ігумен монастиря отців Василян у м. Києві, запрошує до роздумів про власні відповіді і вибори, занурюючись думками у значимість Пресвятої Діви Марії, яку Бог обрав задля втілення Його задуму.
Отець Віталій Козак, монах-кармеліт, у дев’ятій катехезі циклу «Людина на межі між Богом та безоднею» розмірковує над темою «Утопія без Бога». Священник показує, як спроба збудувати досконалий світ без слабкості, благодаті та покаяння перетворює його на холодну й стерильну систему.
Біль — це досвід, якого ніхто не прагне, але від якого ніхто не застрахований. Чи може він бути чимось більшим, ніж просто стражданням? У межах циклу передач «Міць слабкості» сестра Тетяна Богославець досліджує природу болю, його захисні функції та духовний сенс. Ви дізнаєтеся, як розпізнати сигнали свого тіла й душі, чому важливо не ігнорувати страждання та як перетворити власний біль на молитву і шлях до Бога.
Отець Станіслав Свурка у катехезі на хвилях Радіо Марія розкриває глибину фатімського заклику до відшкодування за гріхи, як шляху до справжнього миру. Священник наголошує на силі Євхаристії, адорації та живої присутності з Христом, яка перемінює серце людини і світ.
Чи часто ви відчуваєте, що страх керує вашими рішеннями? Страх майбутнього, страх помилки або страх бути відкинутим. Єпископ-ординарій Мукачівської дієцезії Микола Лучок пропонує причинно-наслідковий підхід до розуміння страху, допомагаючи знайти шлях до справжньої внутрішньої свободи.