О. Микола Белічев, головний редактор книжки о. Дмитра Артьомова “Вступ до теології духовного життя”, коментує розділ, присвячений християнській аскезі.
Грецьке слово «аскеза» походить від дієслова askeo, що перекладається як «обробляти, створювати, тренувати” і означає сукупність дій, які повторювалися систематично з метою набуття певної навички або чеснот. Вони могли бути фізичними (здобуття навичок роботи або ведення бою), етичними (тренування розуму і волі) та релігійними (очищення та єднання з богами).
Аскеза в християнькому розумінні ставить за мету свободу від матеріального світу заради тісніших взаємин з Богом. Вона розвивається завдяки благодаті Бога, яка спонукає людину до покращення. Важливо зазначити, що вона є лише одним із допоміжних засобів на шляху духовного вдосконалення.
Аскетичні зусилля подібні до праці з ріллею. Добрий господар, засіявши свій город, докладає ще багато труду, щоби зібрати урожай: полить бур’яни, бореться зі шкідниками. Якщо ж відпочиватиме ціле літо і не реагуватиме на бур’яни, не дочекається доброго урожаю. Так само у духовному житті. Господь засіяв в нас добрі зерна. Однак, якщо ми не будемо співпрацювати з Божою благодаттю, докладати різноманітних зусиль, у тому числі і аскетичних, то в наших душах нічого не виросте.
Існує три специфічні види християнських аскетичних практик: аскеза розуму, самопожертва та надія. Аскеза розуму полягає в підпорядкуванні свого розуму істинам віри, які неможливо довести. Наприклад, ми визнаємо віру в Триєдиного Бога, однак збагнути цю істину людськими зусиллями ми не можемо.
Самопожертва передбачає відмову від того, що є привабливим, приємним і навіть добрим, заради вищого добра. Як приклад можна навести тих людей, які служать іншим, зокрема, волонтерів, добровольців і капеланів на фронті.
Надія є відповіддю на запитання “для чого ми докладаємо зусилля”? Аскетичні зусилля в християнсві не є цінністю самі по собі, вони спрямовані на вічну нагороду, на Царство Боже.
Отець Григорій Рогацький у катехезі на Радіо Марія роздумує над тим, як віра проявляється у щоденному використанні часу, звертаючись до євангельського діалогу Ісуса з жінкою-хананянкою. На прикладі Йосипа Сліпого та Любомира Гузара священник показує, як прожите життя стає відповіддю Богові і визначає вічність.
Чи є гріх, який Бог не може простити? Як допомогти близьким, які роками не сповідалися, та чому віра не є лише «особистою справою»? У катехезі на Радіо Марія єпископ Ян Собіло розкриває значення Божого милосердя як єдиного дієвого способу зцілення духовних ран та закликає кожного стати «носіями» для тих, хто духовно паралізований.
У цій програмі ви дізнаєтеся, що насправді означають слова Христа про Хліб життя, та як вони пов’язані з Пасхою, пустелею і досвідом віри. "Це запрошення відкрити глибший сенс Євангелія і зрозуміти, чому ми шукаємо Бога — з потреби чи з прагнення до справжнього життя", - отець Гжегож Вавжиняк, настоятель парафії святого Івана Павла II м. Рівне. Серія катехиз "До джерел нашої віри у Святій землі".
"Для віруючої людини смирення зростає саме з цього усвідомлення: без Бога я нічого не можу. Але це не принижує, навпаки — допомагає тверезо оцінювати себе, без переоцінювання власних можливостей, але й без їх применшення", - отець-кармеліт Санктуарію Матері Божої Бердичівської Рафал Мишковський.
У цій катехизі запрошуємо до роздумів про те, хто такі є "блаженні миротворці", про яких у нагірній проповіді говорить Ісус. Разом з о. Григорієм Рассоленком, духівним наставником Вищої Духовної семінарії у м.Ворзелі Київсько-Житомирської дієцезії РКЦ, розберемося у значенні та походженні слова "мир" та задумаємося, хто може назвати себе "синами Божими".