О. Микола Белічев, головний редактор книжки о. Дмитра Артьомова “Вступ до теології духовного життя”, коментує розділ, присвячений християнській аскезі.
Грецьке слово «аскеза» походить від дієслова askeo, що перекладається як «обробляти, створювати, тренувати” і означає сукупність дій, які повторювалися систематично з метою набуття певної навички або чеснот. Вони могли бути фізичними (здобуття навичок роботи або ведення бою), етичними (тренування розуму і волі) та релігійними (очищення та єднання з богами).
Аскеза в християнькому розумінні ставить за мету свободу від матеріального світу заради тісніших взаємин з Богом. Вона розвивається завдяки благодаті Бога, яка спонукає людину до покращення. Важливо зазначити, що вона є лише одним із допоміжних засобів на шляху духовного вдосконалення.
Аскетичні зусилля подібні до праці з ріллею. Добрий господар, засіявши свій город, докладає ще багато труду, щоби зібрати урожай: полить бур’яни, бореться зі шкідниками. Якщо ж відпочиватиме ціле літо і не реагуватиме на бур’яни, не дочекається доброго урожаю. Так само у духовному житті. Господь засіяв в нас добрі зерна. Однак, якщо ми не будемо співпрацювати з Божою благодаттю, докладати різноманітних зусиль, у тому числі і аскетичних, то в наших душах нічого не виросте.
Існує три специфічні види християнських аскетичних практик: аскеза розуму, самопожертва та надія. Аскеза розуму полягає в підпорядкуванні свого розуму істинам віри, які неможливо довести. Наприклад, ми визнаємо віру в Триєдиного Бога, однак збагнути цю істину людськими зусиллями ми не можемо.
Самопожертва передбачає відмову від того, що є привабливим, приємним і навіть добрим, заради вищого добра. Як приклад можна навести тих людей, які служать іншим, зокрема, волонтерів, добровольців і капеланів на фронті.
Надія є відповіддю на запитання “для чого ми докладаємо зусилля”? Аскетичні зусилля в християнсві не є цінністю самі по собі, вони спрямовані на вічну нагороду, на Царство Боже.
Отець Віталій Храбатин продовжив ділитись зі слухачами життєвою філософією Гілберта Кім Честертона. Цього разу катехит зосередився на думках письменника про навернення. Сам Честертон був конвертитом, тобто у дорослому житті навернувся до християнства.
О.Юзеф Кухарчик OCD у денній катехизі розповідає про духовний розвиток згідно з думкою Св. Йоана від Хреста. Він ділиться зі слухачами скарбом кармелітської традиції - картиною, яку святий намалював для пояснення своїх духовних настанов.
"Той, хто передає правду, завжди може очікувати на відповідь і захист Бога, - виголошує отець Міхал Бранкевич, - Господь дає духа бути вільним від страху переслідування". Духовний наставник Дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater» у черговій катехизі говорить про покликання людини до щастя, яке пізнається через досвідчення блаженств. Як Бог пропонує заповнити "голод", який ми маємо, та коли зможемо сказати "я все пізнав, я знаю Бога"?
О. Педро Зафра розповідає про свій досвід навчання у Святій Землі. Протягом цілого року отець Педро жив та вчився у землі, де колись жив Ісус. Це своєрідне повернення до початків християнства. Отець наголошує, що кожний досвід зі святими місцями має поглиблювати нашу близькість із Богом та Святим Письмом.
Навіщо повторювати «Радуйся, Маріє» 50 разів, якщо Бог чує нас і з першого? Отець Юрій Голотюк, священник РКЦ, вікарій парафії Святого Юрія в м.Ужгород, пояснює у катехизі, що відбувається під час молитви Розарію та як повторення допомагає перейти від промовляння слів до справжньої зустрічі з Христом.