Спілкувалися з дияконом Олександром Карчаєвим OCD, який 19 вересня склав вічні обіти в Ордені Босих Кармелітів. Гість програми родом із Бердичева, навчався в Харкові та
тривалий час був військовослужбовцем Збройних Сил України.
"Перед вступом до Ордену босих братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель я був військовим, служив у Збройних Силах України понад п'ять років. Те, що я захищав Україну, було моїм бажанням, мій батько та дід служили у війську. Проте, у часі служби я себе запитував - чи готовий я, як військовослужбовець контрактної служби, присвятити себе військовій справі, на усе своє життя? Так я розпізнавав, чи я щасливий там, де є? - ділиться диякон Олександр.
- Мені багато хто не вірив, що я залишу військову службу. Дехто думав, що я певний час відпочину, але згодом повернуся до війська. На службі були різні заохочення: збільшення заробітної платні, покращення умов служби, тому казали, що я можу повернутися навіть протягом року до служби.
Незважаючи на різні перешкоди, я зробив свій вибір свідомо і добровільно, що засвідчив у вічних обітах та дияконських свідченнях.
Через півроку після мого вступу до Ордену Босих Кармелітів, розпочалася війна на Сході України. Тоді я думав вернутися до війська, бо мав неспокій. Не одноразово себе запитував - чим я кращий за інших військослужбовців, які втрачають власне життя, захищаючи нашу державу? Мені було важко з цими подіями змиритися та погодитися.
Дякуючи Господу, я розпізнавав Його волю у своєму житті, опираючись на молитву і духовні жертви, аби допомагати у цій війні".
Сенс Різдва Христового не в ялинці і столах, - отець Теодор Дутчак, чину святого Василія Великого, УГКЦ
Чи може звичайна радіохвиля змінити життя людини, яка втратила надію? Колектив Радіо Марія підготував для вас особливий різдвяний подарунок — історію, що межує між вигадкою та реальністю.
Оксана Чайківська — це не лише гордість Тернополя, це його жива сила, його серце і його надія.
Ми наближаємося до кінця нашої підготовки до повної посвяти. Всі наші розважання показали, якою прекрасною і доречною є ця постава. Найвищий вчинок любові тут на землі є водночас найбільш зрозумілим. Так від величі серця, свідомо і з доброї волі ми хочемо здійснити цю посвяту, яка є єдиною доречною відповіддю на Божу любов.
Коли ми все краще пізнаємо Христа, коли ми все вірніше слідуємо за Ним і зі все більшою любов’ю приймаємо Його у Святому Причасті, тоді ми поступово перетворюємося на Нього. Але кому ж більше знати про закони такого внутрішнього перетворення і зростання Христа в нас, як не Матері, яка на собі пізнала істинність слів Предтечі: «Йому треба рости, а мені маліти»?