За днів Ірода, царя Юдеї, був один священник на ім’я Захарія, з денної черги Авії, та його жінка з дочок Аарона, а ім’я її — Єлизавета. Вони обоє були праведні перед Богом, ходячи непорочно у всіх Господніх заповідях і наказах. Та не мали вони дитини, бо Єлизавета була неплідна, й обоє постаріли в днях своїх.
І сталося, що, коли він за порядком своєї черги виконував священницьке служіння перед Богом, за звичаєм священства випав йому жереб, щоб кадити, увійшовши до Господнього храму. А весь натовп у годину кадіння молився знадвору. І з’явився йому Господній ангел, який стояв праворуч кадильного жертовника. Захарія, коли побачив, здригнувся, і страх напав на нього. Та ангел промовив до нього: «Не бійся, Захаріє, тому що молитва твоя вислухана, і твоя дружина Єлизавета народить тобі сина, і назвеш його іменем — Йоан. І буде тобі радість та ликування, і багато хто зрадіє з його народження. Бо він буде великий перед обличчям Господа; і ані вина, ані п’янкого напою не питиме; і буде наповнений Духом Святим ще з утроби своєї матері. І багатьох синів Ізрáїля він наверне до Господа Бога їхнього; і він ітиме перед Його обличчям у дусі та силі Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, а непокірних — до розважливості праведних, щоби приготувати Господу готовий народ». І промовив Захарія до ангела: «З чого я про це дізнаюся? Адже я старий, та й дружина моя постаріла в днях своїх». У відповідь ангел сказав йому: «Я Гавриїл, — той, хто стоїть перед обличчям Бога; мене послано говорити з тобою і благовістити тобі це. І ось ти будеш німим і не зможеш говорити аж до того дня, поки це збудеться, за те, що ти не повірив моїм словам, які сповняться свого часу!» Народ чекав на Захарію і дивувався, чому він затримувався в храмі. Коли він вийшов, то не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що він бачив видіння в храмі, а він давав їм знаки й залишався німим. І коли виповнилися дні його священнослужіння, він пішов до свого дому. А після тих днів його дружина Єлизавета зачала й таїлася п’ять місяців, кажучи: «Так мені вчинив Господь у дні, в яких зглянувся, щоби зняти мою ганьбу між людьми».
3 березня у програмі «Слово на кожен день» роздумуємо над Євангелієм від Матея (23:1-12) про небезпеку духовного лицемірства. Як знайти «пустелю в місті» серед щоденної метушні, чим справжній учень Христа відрізняється від фарисея та чому шлях до справжньої величі лежить через покору та служіння.
Як навчитися не осуджувати інших, коли серце переповнюють претензії? Чому наша душа розквітає саме тоді, коли ми віддаємо, а не отримуємо? У випуску програми «Слово на кожен день» сестра Люцина роздумує над словами Євангелія від Луки про милосердя, ділиться свідченнями про силу адорації та пояснює, чому шлях до кращого світу починається з особистого навернення.
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Коли прийде Син Людський у cвоїй славі й усі ангели з Ним, тоді сяде на престолі cвоєї слави; і будуть зібрані перед Ним усі народи, і відділить їх одне від одного, як пастух відділяє овець від козлів; поставить овець праворуч, а козлів – ліворуч.
Того часу підходять до Ісуса учні Йоана й кажуть: «Чому ми й фарисеї багато постимо, а Твої учні не постять?» А Ісус їм сказав: «Чи можуть гості весілля сумувати, поки молодий з ними? Настануть дні, коли заберуть від них молодого, і тоді будуть постити».
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Синові Людському потрібно буде багато постраждати, і буде відкинений старшими, первосвящениками й книжниками, і буде вбитий, і воскресне третього дня». А до всіх Він промовив: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, бере свій хрест щоденно й іде слідом за Мною. Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той спасе її. Бо яка ж користь людині, коли придбає весь світ, а себе саму погубить або завдасть собі шкоди?»