Того часу Ісус сказав своїм учням: «Воістину кажу вам: важко багатому ввійти в Царство Небесне. І ще кажу вам: легше верблюдові пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже». Почувши це, учні дуже здивувалися і сказали: «То хто ж тоді може спастися?»
Поглянувши на них, Ісус промовив: «Для людей це неможливо, а для Бога все можливе». Тоді Петро, звернувшись до Нього, сказав: «Ось ми залишили все й пішли за Тобою, то що нам буде?» А Ісус відказав: «Воістину кажу вам, що ви, які пішли за Мною, в новому бутті, коли сяде Син Людський на престолі своєї слави, сядете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять племен Ізрáїля. І кожний, хто задля Мого Імені залишить дім або братів, або сестер, або батька, або матір, або дружину, або дітей, або поля, той отримає в сто разів більше і матиме у спадок вічне життя. Багато перших будуть останніми, а останні — першими.
Чому «Одіссея» хвилює людей уже майже 3000 років? Бо це не лише міф про воїна, який повертається з війни. Це історія кожного, хто шукає дорогу додому — до себе, вірності та Бога.
Сталося в іншу суботу, коли увійшов Ісус до синагоги й навчав, був там чоловік, права рука якого була всохлою. Книжники й фарисеї стежили за Ним, чи зцілятиме в суботу, аби знайти звинувачення проти Нього.
Того часу фарисеї і книжники сказали Ісусу: «Учні Йоана часто постять і моляться, учні фарисеїв також, а Твої їдять і п’ють».
Того часу, коли натовп тіснив Ісуса і слухав Боже слово, а Він стояв біля Генісаретського озера, то побачив два причалені до берега човни. Рибалки, зійшовши з них, полоскали сіті. Увійшовши до одного з човнів, який належав Симонові, попросив його трохи відплисти від землі. Він же сів і навчав натовпи з човна.
Того часу, вийшовши із синагоги, Ісус увійшов у дім Симона. А Симонова теща була охоплена великою гарячкою. І Його просили за неї.