Отець Олександр Могильний з Ордену Братів Менших Капуцинів продовжував цикл програм "Риси Бога" темою: "Праця, як відлуння нашої схожості до Бога".
Чому Бог запрошує саме людину удосконалювати цей світ? Чому не все творіння людини є добрим? Як Господь із злого робить добро?
"Воскресіння Христове є завершенням творіння. Те, що Отець воскресив Сина дає нам зрозуміти, яке має мислення Творець щодо людини. В Ньому є постійний розвиток, який Він дає людині.
Людина має перед собою постійно обличчя Творця, що Він робить і як робить.
Ніколи не зрозуміємо, чому людина, яка покликана до добра - робить зло! Будь-який вчинок є таємницею.
Бог творить з нічого, а людина перетворює матерію, - розповідає катехит.
Праця схожа на скелю, з якої має вийти щось гарне. Цю скелю нам дає Бог. Підходячи до праці, людина відкриває красу досконалості Бога в собі, таємницю творіння та шедевр, який буде результатом праці. Це дуже гарно можемо побачити у мистецтві. Для композитора скелею є ноти, для художника - фарби.
Будь-яка праця - це мистецтво.
Художник має перед собою гаму кольорів, фарб. Жодної фарби він не вигадав. Кожен художник має свій світ кольорів. Він бачить, як озеро має виглядати у будь-яку пору доби, чого ми не помітимо. Щоб намалювати камінь, художнику треба передати усі відтінки, які ми не бачимо, - наводить приклад брат Олександр.
Людина, яка перестане розвиватися, завжди схильна до того, щоб знищити своє життя. Якщо у певному моменті свого життя людина усуває образ Бога, досконалості, то отримає карикатуру. Не йдеться про те, що я маю бути богом, ні! Лише у розумінні моєї праці, покликання, моїх дарів - немає меж. Я маю постійно вдосконалюватися і направлятися, тобто бачити постійно перед собою обличчя Бога. Як цього не буде, то людина бачить лише карикатуру. Бо обличчя людини без обличчя Бога, людина праці без відлуння праці Бога - є лише карикатура, завжди спотворення.
Інколи у середовищі різне сприйняття праці: праця для здобуття коштів; достойна чи недостойна праця, залежно, що виконую; праця як приниження людської гідності. Це говорить про одне, що з такого середовища був усунений Бог. Наприклад, згадаймо, що відбувалося у концлагерях радянських і фашистських. Скажемо, злочинці хотіли виховати людей через працю. Люди ці зненавидіти працю, бо праця знищила їх. Така праця немає нічого спільного з Богом.
Чому за радянських часів людина намагалася будь-яким чином мати кращу працю, з точки зору радянського суспільства? Не дай Боже бути колгоспником чи прибиральницею. А як вчителем, лікарем - то ти хтось, а як людина просто прибирає - то ніким! З такого суспільства викинутий Господь.
Будь-яка праця, яку виконує людина - це мистецтво".
Про шлях Христового учнівства як "нелегкої прогулянки", але покликання до неї для кожного говорить Андрій Олєнчик, програмний координатор Християнської Служби порятунку у м.Києві.
"Люди звинувачували Людовика за те, що він був занадто побожним королем", - про святість короля Франції, яка не є випадковою, а формувалася протягом життя виголошує у катехизі о.Віктор Дешук, вікарій парафії Пресвятої Діви Марії Матері Церкви у м.Києві.
Кустош Національного Санктуарію Матері Божої з гори Кармель, що в Бердичеві, монах-кармеліт Віталій Козак продовжує цикл програм “Антропологія святої Едити Штайн”. У цій катехезі священник говорить про спільноту віри, тобто Церкву. У загальному контексті цієї науки отець Віталій розглядає Її як родину Божих дітей.
У продовження циклу катехиз про зцілення у Дарах Святого Духа сьогодні торкнемося таких емоційних наслідків війни, як скорбота та відчуття провини. Отець Юрій Зелінський, брат-капуцин, душпастир парафії Св.Йосифа у м.Дніпро запрошує нас бути ласкавими до себе, шукати та приймати підтримку, коли вона нам потрібна, а також проживати емоції та уміти розпізнавати хибну провину.
Як виглядало би твоє життя без страху? Що є для тебе противагою йому? Про те, як навчитись проганяти страх та жити у досконалій любові - у катехизі від о.Романа Братковського, священника Донецького екзархату та лідера Харизматичної спільноти "Галілея".