Отець Олександр Могильний з Ордену Братів Менших Капуцинів продовжував цикл програм "Риси Бога" темою: "Праця, як відлуння нашої схожості до Бога".
Чому Бог запрошує саме людину удосконалювати цей світ? Чому не все творіння людини є добрим? Як Господь із злого робить добро?
"Воскресіння Христове є завершенням творіння. Те, що Отець воскресив Сина дає нам зрозуміти, яке має мислення Творець щодо людини. В Ньому є постійний розвиток, який Він дає людині.
Людина має перед собою постійно обличчя Творця, що Він робить і як робить.
Ніколи не зрозуміємо, чому людина, яка покликана до добра - робить зло! Будь-який вчинок є таємницею.
Бог творить з нічого, а людина перетворює матерію, - розповідає катехит.
Праця схожа на скелю, з якої має вийти щось гарне. Цю скелю нам дає Бог. Підходячи до праці, людина відкриває красу досконалості Бога в собі, таємницю творіння та шедевр, який буде результатом праці. Це дуже гарно можемо побачити у мистецтві. Для композитора скелею є ноти, для художника - фарби.
Будь-яка праця - це мистецтво.
Художник має перед собою гаму кольорів, фарб. Жодної фарби він не вигадав. Кожен художник має свій світ кольорів. Він бачить, як озеро має виглядати у будь-яку пору доби, чого ми не помітимо. Щоб намалювати камінь, художнику треба передати усі відтінки, які ми не бачимо, - наводить приклад брат Олександр.
Людина, яка перестане розвиватися, завжди схильна до того, щоб знищити своє життя. Якщо у певному моменті свого життя людина усуває образ Бога, досконалості, то отримає карикатуру. Не йдеться про те, що я маю бути богом, ні! Лише у розумінні моєї праці, покликання, моїх дарів - немає меж. Я маю постійно вдосконалюватися і направлятися, тобто бачити постійно перед собою обличчя Бога. Як цього не буде, то людина бачить лише карикатуру. Бо обличчя людини без обличчя Бога, людина праці без відлуння праці Бога - є лише карикатура, завжди спотворення.
Інколи у середовищі різне сприйняття праці: праця для здобуття коштів; достойна чи недостойна праця, залежно, що виконую; праця як приниження людської гідності. Це говорить про одне, що з такого середовища був усунений Бог. Наприклад, згадаймо, що відбувалося у концлагерях радянських і фашистських. Скажемо, злочинці хотіли виховати людей через працю. Люди ці зненавидіти працю, бо праця знищила їх. Така праця немає нічого спільного з Богом.
Чому за радянських часів людина намагалася будь-яким чином мати кращу працю, з точки зору радянського суспільства? Не дай Боже бути колгоспником чи прибиральницею. А як вчителем, лікарем - то ти хтось, а як людина просто прибирає - то ніким! З такого суспільства викинутий Господь.
Будь-яка праця, яку виконує людина - це мистецтво".
У цій катехизі о. Андрій Педай, директор БФ "Карітас Спес - Київ", вікарій парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в м. Києві, знайомить нас одразу із трьома італійськими святими: "святим робітником", "блаженною хворою на рак кісток" та "сліпою прикутою до ліжка, до якої ходять за порадою". Священник наголошує, що Бог виявляє себе в немічності, а метою нашого життя не може бути здоров'я, успіх чи кар'єра. Святість не походить з досконалості й знання, це спосіб життя у відданості Ісусу. Найважливіше, дозволити Богу себе вести.
На початку цієї катехизи отець Тарас Фітьо нагадує, що молитва — це стосунок мене і моєї сім’ї до Бога, та зауважує: «Якщо ми маємо чи плануємо мати сім’ю, дітей, важливо пам’ятати, що дорослі є прикладом для своїх дітей у молитві».
Священник УГКЦ та душпастир для українців у м. Клагенфурт, Австрія, пояснює, як можна побудувати ритм молитви та духовне життя в сім’ї.
У катехезі на «Радіо Марія» брат Микола Орач ділиться глибокою францисканською мудрістю про боротьбу зі спокусами, розкриваючи аскетичні повчання з книги «Квітки Святого Франциска». Дізнайтеся, чому духовні випробування є знаком Божої довіри, як здолати пастку знеохочення за допомогою притчі про сіяча та чому покора, радість і регулярна сповідь стають найміцнішою бронею проти підступів ворога.
Чи справді людина пробачила, якщо досі пам’ятає завдану їй рану і відчуває біль від пережитої образи? У катехезі сестра Божена Новоселець розповідає про різницю між прощенням, примиренням і довірою та пояснює, чому бажання простити, але неможливість зробити це зараз, не завжди означає відсутність доброї волі.
У черговій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак підсумовує тему тоталітаризму й пригноблення, завершуючи роздуми над романом Маргарет Етвуд «Оповідь служниці». Водночас священник розпочинає нову тему — про ідеологічну машину та її наслідки для людини, яка поступово втрачає не лише свободу, а й здатність самостійно визначати, що є правильним.
Щоденна програма директора Радіо Марія: коментар Євангелія дня, новини церковного та суспільного життя. 
Молитва Літургії годин або молитва псалмів в західній традиції