Отець Олександр Могильний з Ордену Братів Менших Капуцинів продовжував цикл програм "Риси Бога" темою: "Праця, як відлуння нашої схожості до Бога".
Чому Бог запрошує саме людину удосконалювати цей світ? Чому не все творіння людини є добрим? Як Господь із злого робить добро?
"Воскресіння Христове є завершенням творіння. Те, що Отець воскресив Сина дає нам зрозуміти, яке має мислення Творець щодо людини. В Ньому є постійний розвиток, який Він дає людині.
Людина має перед собою постійно обличчя Творця, що Він робить і як робить.
Ніколи не зрозуміємо, чому людина, яка покликана до добра - робить зло! Будь-який вчинок є таємницею.
Бог творить з нічого, а людина перетворює матерію, - розповідає катехит.
Праця схожа на скелю, з якої має вийти щось гарне. Цю скелю нам дає Бог. Підходячи до праці, людина відкриває красу досконалості Бога в собі, таємницю творіння та шедевр, який буде результатом праці. Це дуже гарно можемо побачити у мистецтві. Для композитора скелею є ноти, для художника - фарби.
Будь-яка праця - це мистецтво.
Художник має перед собою гаму кольорів, фарб. Жодної фарби він не вигадав. Кожен художник має свій світ кольорів. Він бачить, як озеро має виглядати у будь-яку пору доби, чого ми не помітимо. Щоб намалювати камінь, художнику треба передати усі відтінки, які ми не бачимо, - наводить приклад брат Олександр.
Людина, яка перестане розвиватися, завжди схильна до того, щоб знищити своє життя. Якщо у певному моменті свого життя людина усуває образ Бога, досконалості, то отримає карикатуру. Не йдеться про те, що я маю бути богом, ні! Лише у розумінні моєї праці, покликання, моїх дарів - немає меж. Я маю постійно вдосконалюватися і направлятися, тобто бачити постійно перед собою обличчя Бога. Як цього не буде, то людина бачить лише карикатуру. Бо обличчя людини без обличчя Бога, людина праці без відлуння праці Бога - є лише карикатура, завжди спотворення.
Інколи у середовищі різне сприйняття праці: праця для здобуття коштів; достойна чи недостойна праця, залежно, що виконую; праця як приниження людської гідності. Це говорить про одне, що з такого середовища був усунений Бог. Наприклад, згадаймо, що відбувалося у концлагерях радянських і фашистських. Скажемо, злочинці хотіли виховати людей через працю. Люди ці зненавидіти працю, бо праця знищила їх. Така праця немає нічого спільного з Богом.
Чому за радянських часів людина намагалася будь-яким чином мати кращу працю, з точки зору радянського суспільства? Не дай Боже бути колгоспником чи прибиральницею. А як вчителем, лікарем - то ти хтось, а як людина просто прибирає - то ніким! З такого суспільства викинутий Господь.
Будь-яка праця, яку виконує людина - це мистецтво".
Священник Віталій Козак розпочинає перший блок катехез циклу «Людина на межі між Богом і безоднею», присвячений ілюзії людського контролю. Виходячи з ідей книги Ювала Ноя Харарі "Homo sapiens", він пропонує подивитися на людину як на біологічний феномен і поставити непросте запитання: чи не є наше прагнення керувати всім навколо лише ілюзією сили.
Як молитися посеред «вогню» страждань та війни? У новій катехез на Радіо Марія отець Микола Бєлічев розкриває глибину молитви Азарії з книги пророка Даниїла. Це роздуми про те, як благословляти Бога у найважчі часи, долати спокусу нарікання та брати відповідальність за свій народ перед Господом.
У катехезі на хвилях Радіо Марія бібліст отець Володимир Кусьнєж пояснює, як постать Діви Марії представлена у Святому Писанні та чому іноді для кращого розуміння біблійного контексту дослідники звертаються до апокрифічних текстів. Священник також розглядає питання «братів і сестер Ісуса», згаданих у Євангелії, та показує, як це місце тлумачать різні християнські традиції.
Догматична конституція II Ватиканського Собору про Церкву «Lumen Gentium» говорить про Церкву у сучасному світі як про світло, що виражається у чеснотах і проявах Католицької Церкви, святої і єдиної та вказує на знак присутності Бога. Міхал Бранкевич, духівний отець дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater» запрошує познайомитись із іншими релігіями світу задля розуміння спільності із християнством.
Чи я покірний, як Христос? Виховування у собі чесноти покори, що є протилежністю гордині, не дозволить живій вірі впасти у гріх. Богослов і публіцист, викладач Інституту релігійних наук Святого Томи Аквінського, монах-домініцканець о. Петро Балог виголошує катехизу, в якій зауважує на активному завданні для нас, як християн, - лікувати гординю через навернення власної уваги від себе до Бога.