Слухати Радіо

Зараз в ефірі

04:40

Біблійні читання

В ефірі

Молитва

06:00

Дитяча катехиза

06:20

Голос народу, голос Божий

07:00

Меса

07:40

Дитяча катехиза

08:10

Житія святих

08:15

Слово на кожен день

09:00

Молитовна лінія

10:00

Розарій

10:30

У ваших намірах

11:00

Житія святих

11:20

Катехиза

12:00

Ангел Господній

12:20

Пісня Перемоги

13:00

Свята Літургія з церкви Різдва Богородиці (Львів)

14:00

Денний ефір

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

15:20

Дитяча катехиза

Чому на картині Рембрандта Бог є сліпим?

Програма Ірени Примак з циклу присвяченого книзі Генрі Ноуена "Повернення блудного сина", в якій увага зосереджується на постаті сліпого Батька та його руках.

На фото: фрагмент картини Рембрандта ван Рейна "Повернення блудного сина"

«І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його... А батько кликнув до слуг своїх: " Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімося, бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся". І вони заходились веселитися... І вийшов тоді батько й почав його просити... Батько ж сказав до нього: "Ти завжди при мені, дитино, і все моє - твоє. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся» (Лк. 15, 20. 22-24. 28. 31).

Дивлячись на картину Рембрандта, можна побачити старого, майже сліпого чоловіка з вусами і бородою, одягненого у вигаптувану золотом накидку, яскраво-червоний плащ; він кладе свої великі спрацьовані руки на плечі сина, який повернувся додому. 

Також видно безмежне співчуття, безумовну любов, безкінечне прощення - божественні реалії, що виходять від Отця, який є Творцем всесвіту.

Особливе значення має той факт, що Рембрандт обирає для зображення Божої любові майже сліпого чоловіка. Коли на картинах з’являється внутрішнє світло, художник зображає сліпих, які мають змогу бачити, але іншими очима.

Коли досвідчений християнин дивиться на картину вперше, то задумується,  чому Рембрандт не дотримувався буквального змісту притчі. У Євангелії від Луки читаємо: "І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його" (Лк. 15, 20). Раніше Рембрандт зображав цю подію з усіма притаманними їй драматичними рухами. І лише з наближенням смерті він вирішив зобразити дуже спокійного батька, який впізнає свого сина не тілесними очима, а за допомогою внутрішніх очей свого серця.

Здається, що руки, якими батько обіймає свого блудного сина, є знаряддям внутрішніх батькових очей. Майже сліпий батько бачить далеко і широко. Це погляд, що розуміє заблуканість людей усіх часів, розуміє з великим співчуттям страждання тих, хто вирішив залишити дім і плаче гіркими сльозами, охоплений стражданням та агонією. У серці батька горить величезне бажання повернути своїх дітей додому. 3 глибин свого єства, де любов обіймає все людське горе, Батько лине до своїх дітей.

Дотиком рук, з яких променить внутрішнє світло, Він прагне лише зцілювати. Він не має жодного бажання карати їх. Вони вже й так достатньо покарані власною зовнішньою чи внутрішньою непокорою. Батько просто бажає, аби вони знали, що любов, яку вони шукали так далеко, є і завжди буде для них тут.

Серцем картини є батьківські руки. Ці руки - Божі руки. Це також руки моїх батьків, учителів, друзів - тих, хто зцілює, та всіх тих, через кого Бог нагадує, як Він піклується про мене.

Варто пильно придивитись до цих рук. Права рука сильна, велика, вона тримає блудного сина. Ліва – витончена, лагідна, ніжна. Батько - не просто великий "патріярх". Він батько і матір водночас; торкається сина і чоловічою, і жіночою рукою.

Він і міцно стискає, і гладить сина. Батько і підтримує, і потішає. Він справді є Богом, в якому повністю присутнє чоловіче і жіноче, батьківське і материнське.  Тут немає сентиментальності та романтизму, це не звичайне оповідання зі щасливим кінцем. тут Бог, який - як мати - приймає назад у своє лоно того, кого сотворив на свій образ. Майже сліпі очі, руки, плащ, похилене тіло - все це говорить про божественну материнську любов, позначену горем, бажанням, надією і безконечним очікуванням.

Таємниця криється в тому, що материнська природа Бога полягає у Його безмежному співчутті та довічному зв’язку з життям своїх дітей. Господь - як мати - сам вирішив бути залежним від свого творіння, якому подарував себе з власної доброї волі. Це рішення завдає Йому болю, коли діти покидають Його, і приносить радість, коли вони повертаються. Але Його радість не буде повною, поки всі, кому Він подарував життя, не повернуться додому і не зберуться разом за столом, приготованим для них.

Батько знає: навіть якщо він чекає з розпростертими руками, вибір має зробити син. Сповнившись радістю від повернення молодшого сина, батько не забуває і про сина старшого. Серце батька не ділиться на більшу чи меншу частини. Добровільна і природна реакція батька на повернення молодшого сина не пов’язана з жодними порівняннями, які стосувалися б старшого сина. Навпаки, він палко бажає, щоби старший син розділив із ним цю велику радість.

Осягнути це розумом справді не легко. У світі, де постійно порівнюють людей, вважають їх більш чи менш розумними, привабливими, успішними, не легко справді повірити в любов, якій не властиво так чинити. Почувши, як когось хвалять, доволі важко не вважати себе менш гідним;

Наш Господь, який є для нас і Батьком, і Матір’ю, не порівнює. Ніколи. І хоча я усвідомлюю істинність цього твердження, все ж дуже важко сприйняти його всім своїм єством. Коли я чую, як хтось називає когось улюбленим сином чи дочкою, на думку спадає, що інших дітей цінують чи люблять менше. Я не можу осягнути розумом той факт, що для Бога всі Його діти є улюбленими.

Старший брат порівнює себе з молодшим братом та ревнує. Але батько любить обидвох так сильно, що йому навіть не могло спасти на думку відкласти свято, аби старший син не відчував себе відкиненим.

Для того, щоб сприйняти такий позбавлений усякого порівняння спосіб мислення, необхідна внутрішня переміна. Але це - спосіб мислення Бога. Він дивиться на людей як на дітей у щасливій родині, де тих, хто зробив небагато, люблять так само, як і тих, хто працює постійно.

Саме тут і криється великий заклик до навернення: дивитися на все очима Божої любові, а не через призму заниженої самооцінки. Він бажає, аби вони збагнули, що, хоч і різні, все ж мають один дім і є дітьми одного батька.

Господь вдивляється в далечінь за мною, намагається знайти мене і прагне повернути додому. Бог є пастирем, який іде шукати своїх загублених овець. Господь - це жінка, яка запалює лампадку, замітає оселю і всюди шукає за загубленою монетою, аж доки не знайде. Господь - це батько, який виглядає й чекає своїх дітей, вибігає їм назустріч, обіймає їх, не дорікає їм, просить і наполягає, щоб вони прийшли додому. Натомість, Він залишає будинок, вибігаючи їм назустріч, нехтує своїм станом і, не зважаючи на вибачення і на обіцянки змінитися, запрошує їх до багатого столу, приготованого для них.

Бога не є тим, хто ховається від мене і створює всі можливі перешкоди моїм пошукам, а навпаки, хто шукає мене тоді, коли я ховаюся у осередді моєї духовної боротьби - боротьби проти самовідкинення, презирства до себе, відрази. Це жорстока боротьба, бо світ і його демони, змовившись, змушують мене думати про себе як про найгіршого, непотрібного, нікчемного.

Часто справді талановиті люди, які отримували чималу винагороду за свої досягнення, сумнівалися у своїй доброті. Замість переживати зовнішній успіх як знак їхньої внутрішньої краси, вони перегортали цю сторінку і чомусь відчували себе нікчемними і недостойними. "Якби люди дізналися, що відбувається в моєму серці, то перестали б мене хвалити і захоплюватись мною"

Притча про блудного сина - це розповідь про любов, яка існувала вже тоді, коли ще не існувало жодної можливості її відкинути, і яка буде існувати завжди, хоч би скільки її не відкидали. Це первинна і безконечна любов Бога, який є і Батьком, і Матір’ю. Вона є джерелом кожної справжньої людської любові, навіть найменшої.

Ціле життя Ісуса і Його проповідування мали лише одне на меті - виявити цю невичерпну, безмежну материнську і батьківську любов Бога та показати спосіб, у який можемо дозволити цій любові провадити нас упродовж життя. Своїм зображенням батька Рембрандт закликає нас до такої любові - любові, що завжди запрошує додому і дарує безмежну радість святкування.

Ірена Примак

Чому в Церкві так багато францисканських святих?

Чому в Церкві так багато францисканських святих?

В переддень свята Усіх святих Францисканського Ордену отець Андрій Немченко OFM під час програми "У Ваших намірах"  розповідає про францисканських святих. За словами священника, Орден Францисканців має стільки святих, що навіть не пам'ятає усі їхні імена. Для вшанування усіх святих Ордену, як відомих, так і невідомих, було  встановлено одне свято.
"У стані емоційного вигорання раджу мерщій звернутися до священника у сповіді", - брат Микола Орач

"У стані емоційного вигорання раджу мерщій звернутися до священника у сповіді", - брат Микола Орач

"Нехтування своїми потребами призводить до емоційного вигорання, зіпсуття відносин та стосунків", - брат-францисканець Микола Орач про гідність та турботу про себе.
“Думку про семінарію я сприймав як жарт”, - О. Володимир Литвинчук

“Думку про семінарію я сприймав як жарт”, - О. Володимир Литвинчук

24 листопада 2024 року Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, висвятив чотирьох священників у Патріаршому соборі Воскресіння Христового. Нововисвячені ієреї є випускниками Київської Трьохсвятительської духовної семінарії. Один із них, о. Володимир Литвинчук, розповідає про історію свого покликання.
Не існує "Віромометра" для вимірювання зросту і падіння віри в час війни!

Не існує "Віромометра" для вимірювання зросту і падіння віри в час війни!

Говоримо з отцем Міхалом Бранкевичем про те, чи сприяє війна пробудженню довіри в Бога.
Чому гідність так багато коштує і чому за неї у ХХІ столітті віддають життя?

Чому гідність так багато коштує і чому за неї у ХХІ столітті віддають життя?

Ця програма "У Ваших намірах" присвячена темі гідності і свободи. Отець Андрій Немченко роздумує над цими дарами.