Священник тлумачить Догматичну конституції "Dei Verbum" в контексті Старого Завіту з циклу програм Другого Ватиканського собору.
(Історія спасіння у книгах Старого Завіту)
14. Всемилостивий Бог, турботливо прагнучи спасіння усього людського роду і приготовляючи його, особливим рішенням вибрав Собі народ, якому довірив свої обітниці. Уклавши союз із Авраамом (пор. Бут. 15:18) і з людом Ізраїлю через Мойсея (пор. Вих. 24:8), Він об’явив Себе обраному Ним народові словами й ділами як єдиний правдивий і живий Бог, щоб Ізраїль на власно-му досвіді відчув, якими є шляхи Божі для людей, а вслухаючись у слова про-років, устами яких промовляв Бог, з дня на день глибше і ясніше розумів ці шляхи та щораз ширше свідчив про них серед інших народів (пор. Пс. 22:28–29, 96:1–3; Іс. 2:1–4; Єр. 3:17). Провіщена, описана і пояснена священними авто рами ікономія спасіння міститься у книгах Старого Завіту як істинне Боже слово, тому ці богонатхненні книги зберігають непроминущу вартість: “Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість і утіху, про які нас Писання навчають” (Рим. 15:4).
(Значення Старого Завіту для християн)
15. Устрій Старого Завіту був укладений передусім для того, щоб приготувати, заповісти через пророків (пор. Лк. 24:44; Йо. 5:39; 1 Пт. 1:10) і за допомогою різних прообразів представити пришестя Христа, Ізбавителя світу, і месіянського Царства. Тож книги Старого Завіту, відповідно до обставин людського роду перед часом здійсненого Христом спасіння, відкривають усім пізнання Бога і людини, а також способів, якими справедливий і милосерд-ний Бог діє щодо людей. Ці книги, хоч і містять речі недосконалі й тимчасові, показують справжню Божу педагогіку28. Тому християни повинні побожно приймати ці книги, які виражають живе сприйняття Бога і містять величні вчення про Бога, спасенну мудрість про людське життя, чудесні скарби молитов і в яких, врешті, криється таїнство нашого спасіння. (Єдність обох Завітів)16. Бог, натхненник і автор книг обох Завітів, так мудро вчинив, щоб Но-вий Завіт був прихований у Старому, а Старий – розкривався в Новому.
29. Бо хоч Христос своєю кров’ю установив Новий Союз (пор. Лк. 22:20; 1 Кор. 11:25), книги Старого Завіту, повною мірою залучені до євангельського проповіду-вання30, набувають і розкривають у Новому Завіті своє повне значення (пор. Мт. 5:17; Лк. 24:27; Рим. 16:25–26; 2 Кор. 3:14–16), а також, своєю чергою, проливають світло на Новий Завіт і пояснюють його.
У черговій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак підсумовує тему тоталітаризму й пригноблення, завершуючи роздуми над романом Маргарет Етвуд «Оповідь служниці». Водночас священник розпочинає нову тему — про ідеологічну машину та її наслідки для людини, яка поступово втрачає не лише свободу, а й здатність самостійно визначати, що є правильним.
Як спілкуватися з Небесною Мамою? Як Та, що стояла біля підніжжя хреста і пережила страждання свого Сина, сьогодні розділяє біль нашого народу та глибоко розуміє кожну матір і дружину, чиї рідні перебувають у полоні, поранені чи віддали своє життя заради захисту інших? Що ми можемо подарувати Тій, яка веде нас до Бога? У свято Народження Пресвятої Діви Марії сестра Ліджі говорить про вірну любов нашої Небесної Мами.
В програмі "У ваших намірах" у свято Різдва Богородиці говоримо разом з о.Міхалем Бранкевичем про значення народження для світу та сенс земного життя. Священник зауважує, що важливо пам'ятати: "Народження нової людини потрібно для того, щоб спілкуватися, мати з ким разом переживати найбільший дар Бога, яким є любов. А любов неможливо переживати насамоті".
Народження Ісуса Христа відбулося так. Коли Його мати Марія була призначена за дружину Йосифові, перш ніж вони зійшлися, виявилося, що вона мала в лоні від Духа Святого. А Йосиф, її чоловік, будучи праведним і не бажаючи її виставити на сором, вирішив таємно віддалити її.
Чи можемо ділитися з іншими тим, чого самі ще не здобули? Чи здатна наша віра вийти за межі комфорту й поверхової обрядовості? Чому справжнє апостольство народжується виключно «в ногах Господа» і чому місійність є ознакою духовної зрілості християнина? Про це в програмі “Катехиза” говорить відомий реколекціоніст, священник-єзуїт о. Михайло Станчишин.