"Книга Вихід показує нашу людську природу, що бореться з Творцем. У часі війни ми маємо порвати зв'язки з минулим, яке тягне нас до гріха: язичництво, комунізм, атеїзм", - над уривком 15:22-27 пропонує нам розважання о. Владислав Ігнатюк, священнослужитель Донецького екзархату УГКЦ, парафія Святого Миколая Чудотворця, м. Дніпро.
Цим уривком Бог каже нам, щоб ми йшли на пустелю, аби почути Його. У місці, де немає звичного комфорту, сучасних пристосувань до буденного життя, виходить уся правда про нас, яку Господь дає побачити на пустелі. Води з Мери (в пер. з євр. "гіркота") ізраїльтяни не могли пити. Коли ми з чимось не погоджуємось або не задоволені тим, що нам зустрічається на шляху, дуже просто почати нарікати. Але Бог дає нам пізнати, показуючи перше чудо в Кані Галілейській, як Він вміє перетворювати і робити те, що не збагнути лише людським розумом. На весіллі часто можемо почути слово "гірко" - гірка вода, що є присутньою в батьків на очах під час розставання з дочкою чи сином. Але поцілунком наречених Господь перетворює гіркоту. Гіркі води Мери в Книзі Вихід Бог також перетворює на солодкі. "І вказав йому Господь дерево; вкинув він його у воду, і вода стала солодкою" (Вих. 15:25а). Прообраз дерева бере участь в лікуванні. Перші дерева, про які ми чуємо в Старому Завіті, - це дерева в Едемському саду: "дерево життя" і "дерево пізнання добра і зла". Отець Владислав пропонує нам задуматися, чому Господь назвав дерева саме так. Можливо, Бог так полюбив нас, щоб ми довірились Йому і приймали будь-яке рішення згідно з Його авторитетом, забувши про "я сам"?
У програмі на Радіо Марія настоятель парафії в Томашполі та модератор Руху Назаретських Родин отець Станіслав Свурка разом із сестрою Люциною роздумують над глибинним значенням свята Воздвиження Всечесного Христа. Як у темний час війни віднайти Боже світло, пробачити важкі образи та піднятися до вищого рівня любові до Бога й ближнього за прикладом Страждальної Діви Марії.
У новій катехезі з циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» монах-кармеліт отець Віталій Козак розпочинає розмову про ідеологічну машину та її наслідки для людини. Що відбувається, коли система вже не просто змушує нас підкорятися, а переконує, що ми самі хочемо жити за її правилами?
О. Кшиштоф Бузіковський, ОМІ, говорить про духовне значення страждань Богородиці. Марія була приниженою і через свою віру та любов розділила земну долю Ісуса, живучи в бідності та соціальному неприйнятті. Меч, який прошив серце Діви Марії, символізує не лише момент розп'яття, а й увесь її життєвий шлях, сповнений випробувань.
"Лінь у контакті та спілкуванні з Богом породжує те, що ми починаємо любити самих себе і поклонятися собі як ідолу, - застерігає о.Міхал Бранкевич в програмі "У ваших намірах" від наслідків одного з головних семи гріхів та наголошує, - так ніколи не будеш правдиво задоволений самим собою і своїм життям".
Як народжується покликання до богопосвяченого життя? Що може стати моментом особистого навернення? Чому обіти чистоти, убогості та послуху — це не обмеження, а щоденний вибір близькості з Богом? І що означає насправді «померти для себе» заради служіння іншим? Про це — у розмові з монахинею Місійного Згромадження Сестер Служниць Святого Духа Іреною Примак.