Того часу Ісус покликав Дванадцятьох, і дав Він їм силу і владу над усіма бісами та оздоровляти від хвороб. І послав Він їх проповідувати Боже Царство і зціляти недужих. І сказав Він їм: «Нічого не беріть у дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні грошей, ні двох одежин не майте. І в який лише дім увійдете, там залишайтеся й звідти відходьте. А як хто не прийме вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть пил з ваших ніг — на свідчення проти них». І, вийшовши звідти, вони ходили по селах, звіщаючи Євангеліє та оздоровлюючи всюди.
Того часу Ісус сказав натовпам: «Запаливши світильник, ніхто не накриває його посудиною, а також не ставить під ліжко, але ставить на свічник, щоб ті, які входять, бачили світло. Адже немає прихованого, яке б не стало явним, і немає таємного, яке б не стало відомим і яке б не вийшло на яв. Тож уважайте, як ви слухаєте: бо хто має, тому дасться, а хто не має, то й те, що начебто має, забереться від нього».
Згідно навчання Церква кожна людина, незалежно від віри чи національності, має вроджене прагнення шукати Бога, істину й сенс життя. Це прагнення свідчить про те, що людина є «релігійною істотою». Віра ж є відповіддю на цей внутрішній поклик.
Того часу Ісус пішов до міста, яке зветься Наїн, і разом з Ним пішли Його учні та численний натовп. Коли ж Він наблизився до міської брами, то ось виносили мертвого — єдиного сина у матері, яка була вдовою; був з нею багатолюдний натовп з міста. Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: «Не плач!»
Біля Ісусового хреста стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. Побачивши матір і учня, який стояв поряд і якого любив, Ісус промовив до матері: «Жінко, ось твій син!» Потім звернувся до учня: «Ось твоя мати!» І від тієї години взяв її учень до себе.