Кирило-Мефодієвське товариство. Пробудження національного життя в західноукраїнських землях

Власне, була викладена історія нелегальної політичної організації - Кирило-Мефодієвського товариства (1846) та її історичне значення. До її засновників належать: В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич. У роботі товариства активну участь брав Т. Шевченко (на світлині - репродукція картини “Шевченко серед кирило-мефодіївців” К. Крикова, написана у 1963 р.)

Основним програмним документом була “Книга буття українського народу”, що передбачала створення демократичної федерації християнських слов’янських республік; знищення царату, кріпосного права та станів; утвердження демократичних прав і свобод; рівність в правах на розвиток національної мови, освіти, культури; поширення християнства на весь світ.

Надзвичайно цікавим є опис “детективного” боку історії Китило-Мефодіївського товариства наданий М. Поповичем в “Нарисі історії культури України”:

“Перебільшувати роль «Кирило-Мефодіївського товариства» як нелегальної організації було однаково вигідно як царській таємній поліції, так і тим авторам, для яких уся історія є історією або боротьби класів, або визвольних змагань. Тому певний інтерес становить також і «детективний» бік історії Кирило-Мефодіївського товариства.

Він виглядає таким чином. Студент Київського університету Олексій Петров зняв квартиру в домі протоієрея Андріївської церкви, в невеличкому будинку, що стояв десь біля самого верху Андріївського узвозу. Через тонку стінку він чув розмови, що велися в кімнаті в іншого квартиранта, кандидата права Миколи Гулака. Розмови, як він зрозумів, були «антиправительственні». Натхненний цікавістю і природженим провокаторським талантом, Петров завів знайомство з сусідом і поволі почав викликати його на відвертість. Довірливий і азартний Гулак став агітувати Петрова приєднатися до якогось таємного товариства. Петров написав донос на ім’я попечителя навчальної округи. Справа негайно опинилася на столі у головного начальника III відділенням Його імператорської величності власної канцелярії генерал-ад’ютанта графа О. Ф. Орлова (з 1844 р. він змінив на цій посаді О.Х. Бенкендорфа), і той з благословення наступника престолу великого князя Олександра Миколайовича почав справу про арешт Миколи Гулака.

18 березня 1847 р. поліція з’явилася на квартиру Гулака на Андріївський узвіз для обшуку та арешту молодого юриста. Поки йшов перегляд паперів, Гулак попросився до вбиральні. Приставу Андрію Юнкеру здалося, що арештований може знищити важливі докази державного злочину, і він кинувся перевіряти нужник. Сучасної сантехніки тоді не було, і мужньому приставу вдалось викопати в нужнику «преступную рукопись «Закон Божий», брошенную Гулаком. За что назначено в награду: частному приставу Юнкеру 200 рублей серебром, а полицейским служителям 15 рублей серебром». Одержав грошову нагороду і в знак заохочення був прийнятий на постійну роботу в III відділення і донощик, але згодом за нечистоплотність у справах його звідти вигнали й відправили на службу десь в північну глушину.

На цьому, власне, детективна частина закінчується, хоча з’ясування кола підозрюваних осіб та їх арешти, допити, аналіз документів та оформлення справи зайняли ще деякий час, треба сказати, невеликий, бо вже 26 травня 1847 р. граф Орлов направив царю доповідь про діяльність Кирило-Мефодіївського товариства і пропозиції щодо покарання його членів, з якими Микола повністю погодився. При всій неповороткості тодішньої системи зв’язку і колосальних відстанях — а справа велась під безпосереднім наглядом імператора — варто подивуватись оперативності царського розшуку, що швидко знайшов усіх у різних кінцях краю, посадив, провів розслідування і в три місяці закрив справу.

В справі виявились замішані:

Костомаров Микола Іванович, 28 років, з дворян, професор-ад’юнкт Київського університету;

Гулак Микола Іванович, 26 років, з дворян, кандидат права, влаштовувався на роботу в Раду Санкт-Петербурзького університету;

Білозерський Василь Михайлович, 22 роки, з дворян, учитель з Полтави;

Куліш Пантелеймон Олександрович, 28 років, з дворян, учитель гімназії в Санкт-Петербурзі;

Шевченко Тарас Григорович, 33 роки, з кріпаків, художник Петербурзької Академії художеств;

Навроцький Іван Іванович, 24 роки, кузен М.І. Гулака, з дворян, студент Київського університету;

Савич Микола Іванович, 43 роки, з дворян, не служив, поміщик з Полтавщини;

Маркевич Опанас Васильович, 25 років, з дворян, колишній студент, родич Навроцького;

Андрузський Георгій Львович, 20 років, з дворян, студент Київського університету;

Пильчиков Дмитро Павлович, 26 років, з дворян, учитель з Полтави;

Посяда (Посяденко) Іван Якович, 24 роки, із міщан, студент Київського університету.

Були підозрювані ще деякі особи, як, наприклад, студенти Олександр Тулуб, Євген Судовщиков та інші, дехто з них зазнав адміністративного покарання, дехто був виправданий, але в списку тих, хто проходив у справі «Товариства», залишилось 10 чоловік. Граф Орлов особливо зазначав молодість «прикосновенных лиц», яким, крім кількох ініціаторів, було від 19 до 23 років.

Загальний висновок графа О. Г. Орлова звучав таким чином:

«Украйно-славянское общество св. Кирилла и Мефодия было не более как ученый бред трех молодых людей. Учредители его Гулак, Белозерский и Костомаров по самому положению ученых людей в свете, конечно, были не в состоянии ни вовлечь в свое общество военных или народ, ни сделаться скорою причиною восстания. Но вред от них мог произойти медленный и тем более опасный... Дело сие производилось со всей строгостью и можно быть уверенным, что оно вполне исследовано, что следов Украйно-славянского общества не осталось и что с арестованием Шевченко и Кулиша ограничены наиболее действовавшие и украйнофилы, чего однако же нельзя сказать о славянофилах, о чем будет представлен особенный всеподданейший доклад, ибо до славянофилов настоящее дело не касалось и не должно было касаться».

Друга частина програми була присвячена розвитку національного життя в Західній Україні в першій половині ХІХ століття.

Основними носіями української національної ідеї було духовенство. Так, у 1816 р. з ініціативи священника І. Могильницького виникла перша в Галичині культурно-освітня організація “Товариство священників”, з’являються перші граматики української мови.

У 30-ті рр. ХІХ ст. У Львові з’являється напівлегальне просвітницько-літературне угрупування “Руська трійця”, яку заснували троє друзів - вихованців греко-католицької семінарії: М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький (на світлині - памйятник "Руській трійці в Івано-Франківську; скульптор - В. Довбенюк).

Своєрідним підсумком ідейних шукань “Руської трійці” став альманах “Русалка Дністровая” виданий у 1836 р. у Будапешті.

Суттєвим зрушенням в розвитку національного життя сприяла революційна хвиля 1848-1849 рр. в Європі, так, у Львові виникає перша русько-українська організація - Головна Руська Рада, політичну платформу якої було сформульовано як заклик до українців Галичини і Наддніпрянщини: “Будьмо тим, чим бути можемо і повинні. Будьмо народом.”

Отримала українська спільнота і перший досвід парламентаризму: у 1848 р. в австрійському парламенті інтереси українців представляли 39 депутатів (27 з них - селяни).