Того часу Ісус сказав фарисеям: «Я йду, і ви будете шукати Мене, і у вашому гріху помрете! Куди Я іду, туди ви не можете піти». Тож юдеї говорили: «Чи не вб’є Він сам себе, бо каже: “Куди Я іду, туди ви не можете піти”?» А Він говорив їм: «Ви — від низів, Я — з висот; ви від цього світу, Я не від цього світу.
Тому Я сказав вам, що помрете у ваших гріхах. Бо коли не повірите, що Я є, то помрете у ваших гріхах». А вони запитали Його: «Хто Ти?» Сказав їм Ісус: «Що мені з вами говорити про це! Багато Я маю про вас говорити і судити, але Той, хто послав Мене, є правдивий, і Я все, що від Нього почув, те й кажу світові». Вони ж не зрозуміли, що Він говорив їм про Отця. Тому Ісус їм сказав: «Коли піднесете Сина Людського, тоді пізнаєте, що Я є, і що від себе нічого не роблю, а тільки як навчив Мене Отець, — те й говорю. Той, хто послав Мене, є зі Мною; Він не залишив Мене самого, бо Я завжди роблю те, що Йому до вподоби!» Коли Він це говорив, багато хто повірив у Нього.
Чому «Одіссея» хвилює людей уже майже 3000 років? Бо це не лише міф про воїна, який повертається з війни. Це історія кожного, хто шукає дорогу додому — до себе, вірності та Бога.
Сталося в іншу суботу, коли увійшов Ісус до синагоги й навчав, був там чоловік, права рука якого була всохлою. Книжники й фарисеї стежили за Ним, чи зцілятиме в суботу, аби знайти звинувачення проти Нього.
Того часу фарисеї і книжники сказали Ісусу: «Учні Йоана часто постять і моляться, учні фарисеїв також, а Твої їдять і п’ють».
Того часу, коли натовп тіснив Ісуса і слухав Боже слово, а Він стояв біля Генісаретського озера, то побачив два причалені до берега човни. Рибалки, зійшовши з них, полоскали сіті. Увійшовши до одного з човнів, який належав Симонові, попросив його трохи відплисти від землі. Він же сів і навчав натовпи з човна.
Того часу, вийшовши із синагоги, Ісус увійшов у дім Симона. А Симонова теща була охоплена великою гарячкою. І Його просили за неї.