"Коли я став священником, наша Церква ще була заборонена", - отець Микола Мелетій Батіг

"Я пам'ятаю, коли мені було шість років був голодомор 1946-47 років. У нас такої нестачі їжі не було як на Сході України, тому багато людей приходило і просило їсти з тих країв. Незважаючи на велику родину та голод, моя мама завжди знаходила картоплину або дві картоплини, щоб дати цим людям, - пригадує отець Мелентій.

- Мені запам'яталося, як одна жінка прийшла із хлопчиком до нашого будинку. Син вів її за руку. Вони стали перед порогом і молилися. Та жінка втратила зір від голоду, а коли моя мама запросила їх на тарілку супу, то я вперше побачив як син кормить незрячу маму".

"Батьки незважаючи, що відійшли до Бога, молилися про моє священницьке покликання. Це я зрозумів з часом, аналізуючи різні життєві ситуації. Наприклад, я працював інженером-електриком. Отці Василіани запропонували прийти у підпільний монастир, але я відмовився. Реагуючи на мою відповідь, отець Грелін Макарій просив не вмовляти мене, але казав: "Він буде з нами".

У рік святкування тисячоліття Хрещення Русі я вирішив щось зробити для Церкви та Бога від себе. Більше відвідував реколекції, семінарійні заняття. Тоді протоігумен мені сказав: "Або ти з нами, або більше не можеш бути тут. І від того часу я прийняв рішення увійти до монастиря та прийняв Божу волю".