У програмі «Захристія» — розгорнуте інтерв’ю з братом-капуцином, священником Блажеєм Сускою. Це розмова про покликання без романтики: про момент, коли Бог уперше кличе, і про час, коли від цього поклику хочеться втекти.
Про дитячі зранення, які не зникають у монастирі, а навпаки — виходять на світло. Про зранення в Церкві, про які багато говорять, але рідко — чесно.
Це інтерв’ю — не про ідеальну віру. Це розмова про шлях, на якому покликання не захищає від болю, а монастир не стає місцем втечі від власної історії. Навпаки — він часто стає простором, де все невилікуване, непроговорене й витіснене виходить на світло.
«Коли я вступив до новіціату, мої проблеми лише почалися» — у цій фразі зосереджена правда духовного життя: Бог не забирає людину з її крихкістю, а входить у неї разом з крихкістю. Дитячі та юнацькі зранення не зникають у релігійному одязі, але можуть стати місцем зустрічі з Богом — якщо їх не замовчувати й не прикривати побожними формулами.
Молитва в цій розмові постає не як безперервний екстаз, а як шлях через тишу, сухість і темряву. Віра тут — не емоційна компенсація, а акт довіри, який часто відбувається всупереч внутрішньому хаосу. «Я слухаю Бога, бо якщо почну слухати свої емоції — вони мене вб’ють» — це свідчення людини, яка навчилася розрізняти між глибокою правдою серця й руйнівною диктатурою почуттів.
Війна ще гостріше оголює ці питання. Вона не лише руйнує міста — вона випробовує образ Бога, яким ми жили. І саме тут віра або стає зрілою, або розсипається. Зріла віра — це не відсутність сумнівів, а здатність не втекти від Бога тоді, коли Він мовчить.
Ця розмова торкається і майбутнього: Церкви у багатоголосому суспільстві, викликів міжрелігійного співжиття, нових технологій і штучного інтелекту. Але крізь усі ці теми проходить одна нитка: людина важливіша за систему, а правда важливіша за образ бездоганності.
«У слабкостях моя сила» — це не виправдання немочі, а визнання того, що саме там, де людина перестає вдавати сильну, у неї з’являється простір для Бога. І, можливо, саме з цього починається шлях за Христом — не тріумфальний, але справжній.
У програмі «Відкрите питання» Оксана Дмитерко прокоментувала останнє Послання Богородиці від 25 липня 2026 року та розповіла про резонансний акт вандалізму і святотатства, що стався у Меджугор’ї. Гостя поділилася свідченнями про незвичайні події, які передували цьому випадку, та закликала дивитися на трагедію насамперед як на прояв духовної боротьби, а не лише людської злоби.
У програмі «У Ваших намірах» брат Андрій Немченко коментує резонансний акт вандалізму в Меджугор’ї, де чоловік осквернив місця, пов’язані з об’явленнями Богородиці, та підпалив польовий вівтар біля церкви святого Якова. Священник пояснює, чому подібні напади можуть свідчити не про поразку святого місця, а навпаки — про силу Божої благодаті, яка змінює людські серця і закликає молитися за навернення винуватця.
У ранковій катехезі брат Андрій Немченко розмірковує над тим, хто є справжнім ворогом людини, та пояснює, чому Святе Письмо закликає бути духовно пильними. На прикладах зради Юди, досвіду екзорцизмів і реальних історій священник говорить про небезпеку відкриття себе для дії злого духа та нагадує, як християнин може зберегти духовний імунітет.
У 21-й катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» о. Віталій Козак роздумує над тим, як страх стає одним із найдієвіших інструментів поневолення людини. Спираючись на біблійну історію гріхопадіння, а також романи «Оповідь служниці» Маргарет Етвуд і «1984» Джорджа Орвелла, священик показує, чому люди нерідко добровільно відмовляються від свободи ще до того, як хтось почне їм погрожувати.
Чому старовинні фольгові ікони сьогодні знову привертають увагу українців, а кожна з них виявляється не лише мистецькою пам’яткою, а й свідком людських доль? У програмі «Захристія» письменниця й дослідниця народних традицій Ірина Рачковська розповідає про унікальну колекцію. Ікони, що пережили заслання, сльози та молитви, і про те, як вони знову виконують своє найголовніше призначення.