У програмі «Захристія» — розгорнуте інтерв’ю з братом-капуцином, священником Блажеєм Сускою. Це розмова про покликання без романтики: про момент, коли Бог уперше кличе, і про час, коли від цього поклику хочеться втекти.
Про дитячі зранення, які не зникають у монастирі, а навпаки — виходять на світло. Про зранення в Церкві, про які багато говорять, але рідко — чесно.
Це інтерв’ю — не про ідеальну віру. Це розмова про шлях, на якому покликання не захищає від болю, а монастир не стає місцем втечі від власної історії. Навпаки — він часто стає простором, де все невилікуване, непроговорене й витіснене виходить на світло.
«Коли я вступив до новіціату, мої проблеми лише почалися» — у цій фразі зосереджена правда духовного життя: Бог не забирає людину з її крихкістю, а входить у неї разом з крихкістю. Дитячі та юнацькі зранення не зникають у релігійному одязі, але можуть стати місцем зустрічі з Богом — якщо їх не замовчувати й не прикривати побожними формулами.
Молитва в цій розмові постає не як безперервний екстаз, а як шлях через тишу, сухість і темряву. Віра тут — не емоційна компенсація, а акт довіри, який часто відбувається всупереч внутрішньому хаосу. «Я слухаю Бога, бо якщо почну слухати свої емоції — вони мене вб’ють» — це свідчення людини, яка навчилася розрізняти між глибокою правдою серця й руйнівною диктатурою почуттів.
Війна ще гостріше оголює ці питання. Вона не лише руйнує міста — вона випробовує образ Бога, яким ми жили. І саме тут віра або стає зрілою, або розсипається. Зріла віра — це не відсутність сумнівів, а здатність не втекти від Бога тоді, коли Він мовчить.
Ця розмова торкається і майбутнього: Церкви у багатоголосому суспільстві, викликів міжрелігійного співжиття, нових технологій і штучного інтелекту. Але крізь усі ці теми проходить одна нитка: людина важливіша за систему, а правда важливіша за образ бездоганності.
«У слабкостях моя сила» — це не виправдання немочі, а визнання того, що саме там, де людина перестає вдавати сильну, у неї з’являється простір для Бога. І, можливо, саме з цього починається шлях за Христом — не тріумфальний, але справжній.
Чи прагнення вдосконалити себе є шляхом до повноти, чи прихованою спокусою втекти від своєї людяності? У третій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак говорить про культ безсмертя, контроль над життям і ризик втрати справжньої цінності людини.
Чи видно в нас сьогодні учнів Христа, чи наше життя не заперечує Його? Отець Григорій Рогацький роздумує про те, як перебування з Ісусом формує нашу ідентичність і веде до справжньої дружби з Богом.
Середина Великого посту — це момент, коли Церква запрошує зупинитися і чесно подивитися на свій шлях: де були падіння і де сталося підняття. Монах-францисканець о. Андрій Немченко пояснює духовний сенс неділі Laetare, рожевих літургійних риз і розповідає, чому великопісні реколекції можуть стати справжнім початком внутрішнього відновлення.
Священник Віталій Козак розпочинає перший блок катехез циклу «Людина на межі між Богом і безоднею», присвячений ілюзії людського контролю. Виходячи з ідей книги Ювала Ноя Харарі "Homo sapiens", він пропонує подивитися на людину як на біологічний феномен і поставити непросте запитання: чи не є наше прагнення керувати всім навколо лише ілюзією сили.
У катехезі на хвилях Радіо Марія бібліст отець Володимир Кусьнєж пояснює, як постать Діви Марії представлена у Святому Писанні та чому іноді для кращого розуміння біблійного контексту дослідники звертаються до апокрифічних текстів. Священник також розглядає питання «братів і сестер Ісуса», згаданих у Євангелії, та показує, як це місце тлумачать різні християнські традиції.