Лібералізм і фемінізм: як лібералізм взяв на свій прапор «боротьби за визволення жінки» її психотравму

1. Що таке психологічна травма та які причини посттравматичного синдрому у жінок. Також звертаємося до книги Джудіт Герман «Психологічна травма та шлях до видужання».

Психотравма – це ситуація інтенсивного емоційного стресу, яка на момент виникнення не могла бути адекватно оброблена і інтегрована нашою психікою.

Симптомами психотравм можуть бути як тілесні прояви, так і емоційні. В тілі виникає гіпертонус, тобто певне заціпеніння м’язів. Людина може поводитися так, ніби ховається, втікає, уникає контактів, або, навпаки, нападає. Її поведінка є незрілою, більше дитячою. Якщо говорити про прояви почуттів, то це: агресія, страх, тривога, панічні атаки, неврози тощо.

Психологічна травма кожної людини є індивідуальною. Виділяють: гостру (ситуаційну) та хронічну психотравми. Наприклад, коли дитина опиняється заручником постійних сварок батьків – це хронічна психотравмуюча ситуація, а коли людина опинилася в ситуації збройного нападу – це ситуаційна психотравма.

Якщо ми говоримо про жіночі психологічні травми, можемо виділити такі причини:

• насилля в сім’ї, не обов’язково сексуальне, може бути фізичне, психологічне, моральне;

• зґвалтування;

• смерть близької людини;

• установки, які транслюють батьки. Наприклад, мама говорить дівчинці, що всі чоловіки погані, це ставлення укорінюється для дівчинки, і в подальшому вона знаходить саме таких поганих чоловіків;

• зневага, нехтування, знецінення;

• коли формується базова довіра до світу на першому році життя, немовляті дуже важлива особистість матері, її присутність поряд і задоволення базових потреб;

• алкоголізм або інші залежності когось із членів родини;

• багато інших емоційних переживань, які не проходять безслідно для жінки.

Визначають такі симптоми психотравм:

• неадекватна емоційна реакція: спалах агресії страху, підвищена тривожність, постійне почуття небезпеки, тощо;

• фізичні або соматичні прояви, які людина переживає в начебто безпечних умовах: підвищення тиску, тремоло рук, запаморочення, закликання;

• провали в пам’яті пов’язані з дитинством можуть свідчити про наявність психотравми у дитячому віці;

• відчуття очікування загрози або нападу;

• знижений настрій, відчай, навіть депресія;

• «непрохані спогади»;

• притуплені емоцій;

• безсоння;

• зловживання алкоголем, наркотичними речовинами, шкідливі звички.

Якщо є декілька симптомів, можна порадити звернутися до спеціаліста за фаховою допомогою.

Для подолання посттравматичного синдрому застосовують когнітивно-поведінкову терапію, метод десенсибілізації тощо. Також застосовують медикаментозне лікування, антидепресанти, транквілізатори, нейролептики та інші ліки для того, щоб повернути людину до реальності.

2. Як фемінізм укорінює психологічну травму жінки.

Коли жінка пережила травму, і не мала змоги саме в цей момент відреагувати, чинити супротив, наприклад, якщо говоримо про насилля, чоловік просто фізично сильніший, то відбувається зациклення на цій непережитій емоції. У жінки виникає потреба скинути цю зайву агресію і провину. Тому така вона шукає виходу для цієї енергії й інтуїтивно потрапляє в подібні травмуючі ситуації. Виникає замкнене коло «жертва – агресор». Або може сформуватися реакція гіперкомпенсації, коли жінка стає агресором.

Фемінізм є протистоянням всьому чоловічому, постійною боротьбою жінки. За цією боротьбою жінка втратила свою ідентичність з жіночністю. Така руйнівна поведінка по відношенню до жіночності призвела до великої кількості абортів, до відмові від сім’ї, відсутності любові, в першу чергу, жінки до себе.

Зараз дуже часто жінки сваряться на чоловіків, що вони їх не влаштовують. Яку тенденцію ми маємо? Жінка не задоволена чоловіком, відсікає його від виховання дитини (хлопчика, дівчинки), виховує самостійно фемінного хлопця, або маскулінну дівчину, і коли такі молоді люди зустрічаються, ситуація повторюється. Сильніша жінка невдоволена слабшим чоловіком.

Конкуренція жінки і чоловіка не приносить ні щастя, ні вирішення проблем, ні усунення причин посттравматичного синдрому жінки.

У кожного з нас є можливість обирати свій шлях. І відповідальність лежить лише на нас самих.

Можу навести приклад з моєї психологічної практики: молода дівчина висловила думку, що не хоче власної сім’ї і дітей, бо її досвід, як вона почувала себе в свої родині, її не влаштовував. Вона сказала: «Я не хочу жити як мої батьки, не хочу щоб мої діти страждали, тому просто не буду будувати сім’ю».

Є вибір: збудувати своє життя, зовсім нове, відмінне від того, що завдало травми; чи просто відгородитися від життя, обмежувати себе, не маючи можливості бути з коханим чоловіком та народжувати дітей.

Звісно, є жінки, котрі щасливі в самотності, але тут не йдеться про протистояння патріархату чи знецінення ролі чоловіка. Такий вибір робиться з власної волі, коли жінка не переживає посттравматичний синдром.

Можемо зробити висновок, що спекулювання жіночою травмою, в першу чергу, шкідливе саме для жінки.

У підсумку, протистояння жінок проти чоловіків виявляється боротьбою проти себе.