Того часу почув і цар Ірод, оскільки явним стало Ім’я Ісуса, і люди говорили, що це – Йоан Хреститель устав з мертвих, тому й такі могутні сили діють у Ньому. Інші ж казали, що це – Ілля, ще інші говорили, що це – пророк, як один із пророків. А Ірод, почувши, сказав: «Той Йоан, якому я відтяв голову, це він воскреснув!»
Адже сам Ірод, пославши воїнів, схопив Йоана і посадив його у в’язницю через Іродіяду, дружину свого брата Филипа, бо одружився з нею. А Йоан казав Іродові: «Не дозволено мати тобі жінку твого брата!» Тож Іродіяда таїла злобу на нього й бажала його вбити, та не могла. Бо Ірод боявся Йоана, знаючи його як чоловіка праведного та святого, й оберігав його, а слухаючи, відчував сильну розгубленість, але слухав охоче. Як настав слушний день, коли Ірод з нагоди дня свого народження влаштував бенкет для своїх вельмож, тисяцьких, галілейських старшин, увійшла дочка Іродіяди і, танцюючи, догодила Іродові й тим, які з ним сиділи при столі. Цар же сказав дівчині: «Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі!» І він сильно поклявся їй: «Чого тільки попросиш у мене, дам тобі, хоч би й півцарства мого». І вона, вийшовши, запитала в матері: «Що мені попросити?» Та ж сказала: «Голови Йоана Хрестителя!» І, повернувшись відразу з поспіхом до царя, вона попросила, кажучи: «Хочу, щоб ти негайно дав мені на полумиску голову Йоана Хрестителя!» І цар сильно засмутився, але через клятву й тих, які сиділи при столі, він не захотів їй відмовити. Тож відразу цар послав ката, наказавши принести його голову. Той пішов, відтяв його голову у в’язниці та приніс його голову на полумиску, дав дівчині, а дівчина віднесла її своїй матері. А коли його учні почули, то прийшли, взяли тіло і поклали його в гробниці.
Був один чоловік із фарисеїв на ім’я Никодим, старійшина юдейський. Він прийшов до Ісуса вночі й сказав Йому: «Равві, знаємо, що Ти прийшов від Бога як Учитель, бо ніхто не може чинити таких знамень, які Ти чиниш, коли би Бог не був з ним».
Того часу Ісус явив себе знову учням біля Тиверіадського моря. А явив так: були разом Симон-Петро й Тома, прозваний Близнюком, і Натанаїл, який був з Кани Галілейської, і сини Зеведеєві, й інші два Його учні. Каже їм Симон-Петро: «Іду рибу ловити!» Говорять йому: «Ідемо й ми з тобою». Вони вийшли й сіли в човен, та тієї ночі не зловили нічого. А як настав уже ранок, став Ісус на березі, але учні не знали, що це Ісус. Отже, каже їм Ісус: «Діти, чи є у вас щось з риби поїсти?» Відповіли йому: «Немає».
Того часу Марія стояла назовні біля гробниці й плакала. А плачучи, нахилилася до гробниці й побачила двох ангелів, які сиділи в білому: один у головах, а один у ногах, де було покладено тіло Ісуса. І вони кажуть їй: «Жінко, чого ти плачеш?» Відповідає їм: «Забрали мого Господа, і не знаю, де поклали Його!»
Того часу жінки з поспіхом відійшли від гробниці – зі страхом та великою радістю; побігли, щоби сповістити Його учнів. Аж ось Ісус зустрів їх, кажучи: «Радійте!» Вони ж підійшли, обняли Його ноги й поклонилися Йому. Тоді каже їм Ісус: «Не бійтеся, ідіть, сповістіть Моїм братам, щоб ішли до Галілеї, – там Мене побачать».
Того часу Ісус вийшов з Самарії до Галілеї, бо сам Ісус засвідчив, що пророк не має пошани на своїй батьківщині. Отже, коли прийшов у Галілею, галілеяни прийняли Його, побачивши все, що Він учинив у Єрусалимі на святі, оскільки й вони ходили на свято.