Того часу Марія стояла назовні біля гробниці й плакала. А плачучи, нахилилася до гробниці й побачила двох ангелів, які сиділи в білому: один у головах, а один у ногах, де було покладено тіло Ісуса. І вони кажуть їй: «Жінко, чого ти плачеш?» Відповідає їм: «Забрали мого Господа, і не знаю, де поклали Його!»
Того часу жінки з поспіхом відійшли від гробниці – зі страхом та великою радістю; побігли, щоби сповістити Його учнів. Аж ось Ісус зустрів їх, кажучи: «Радійте!» Вони ж підійшли, обняли Його ноги й поклонилися Йому. Тоді каже їм Ісус: «Не бійтеся, ідіть, сповістіть Моїм братам, щоб ішли до Галілеї, – там Мене побачать».
Того часу Ісус вийшов з Самарії до Галілеї, бо сам Ісус засвідчив, що пророк не має пошани на своїй батьківщині. Отже, коли прийшов у Галілею, галілеяни прийняли Його, побачивши все, що Він учинив у Єрусалимі на святі, оскільки й вони ходили на свято.
У програмі «Слово на кожен день»сестри Люцина та Наталія роздумують над постаттю святого Казимира та глибоким сенсом євангельського уривку про істинне служіння. Дізнайтеся, чому шлях до справжньої величі лежить через покору, відмову від «кумівства» та готовність розділити з Христом Його чашу.
3 березня у програмі «Слово на кожен день» роздумуємо над Євангелієм від Матея (23:1-12) про небезпеку духовного лицемірства. Як знайти «пустелю в місті» серед щоденної метушні, чим справжній учень Христа відрізняється від фарисея та чому шлях до справжньої величі лежить через покору та служіння.