Отець Міхал БРАНКЕВИЧ: "Іди, сідай на вівтар! Хай люди тобі поклоняються, бо ти свята! - Крикнув священик "каяльниці" висунувши голову з конфесіоналу"

- То гординя нам не дозволяє бачити дійсність.- Застерігає священик. Саме вона нам внушає, що ми є безгрішні. Часто люди починають сповідь з того, які вони є праведні. Всі Заповіді виконує, молиться... Слухаючи таке,  із замиранням серця чекаю...чи прозвучить хоч один гріх?
Священик же, немає права показати, що де-які гріхи його дивують, якось неприємно вражають. Треба пам'ятати, що ми виступаємо від імені Самого Ісуса Христа! Бо якщо ми покажемо своє особисте ставлення - можемо надовго відвернути особу від церкви і Бога. Приймаємо людей такими, якими вони є, так як робить Господь.
Ще одна біда, коли каяться не зі своїх гріхів, але з гріхів своїх близьких. Нас підводить егоїзм та гординя. Таким чином, особа хоче звернути на себе увагу.
Нерідко, люди просто багато говорять не переходячи до суті. Як їх важко переслухати! Чи допомагає стук по одвірці конфесіоналу, як натяк, що пора завершувати? В Україні це правило  - не діє!
Соромно йти до Сповіді, бо де-які гріхи не хочеться говорити вслух? Варто йти, і потерпіти трішки. Бо Таїнство примирення, це звільнення від гріха.
Немає ніякого зла, якщо ми шукаємо "зручнішого" священика. Ідеально було б до всякого, але, навіть свята Фаустина Ковальська мала настанову від Ісуса Христа ходити до конкретного священика.
Чи священик має вимагати деталів? Я не думаю, що в цій справі потрібна аж така точність. Важливо просто вказати особі на її помилки, і в якому місці вони відбулися.