Пам’ять про мучеників не повинна пропасти...

Бараник Степан Миколайович, монах василіянин (ЧСВВ), народився 18 липня 1889 року в м. Угнів. З 1900 по 1903 рр. навчався в Перемишльській гімназії, опісля в Крехівському новоціяті. 24 вересня 1904 року вступив до чину Святого Василія Великого, де разом з василіанським габітом прийняв нове ім'я Северіян. Це відбулося у монастирі хорватських францішканців у Загребі 14 лютого 1915 року. Після закінчення філософськотеологічних студій у 1915 році отця Северіяна Бараника призначено до Жовківського монастиря. Він активно працював на парохії, очолював Марійське Товариство для молоді, редагував дитячий журнал "Наш приятель". У 1932 році ієромонаха Северіяна призначено ігуменом монастиря оо. Василіян та парохом у церкві Святої Трійці в Дрогобичі, до якої належало 12 тисяч вірних. Отець Северіян брав активну участь у національнопатріотичному і культурноосвітньому житті українців Дрогобича і Дрогобиччини, працював викладачем гімназії, входив у склад старшин кружка "Рідна школа".
Та недовго втішалися діяльністю ієромонаха Северіяна у Жовкві, бо вже 1932 року його призначили ігуменом монастиря оо. Василіян та парохом церкви Святої Трійці в м. Дрогобичі, одному з важливих церковно-релігійних осе­редків Галичини. Саме тут о. Бараника чекало чимало труд­нощів і радощів, однак, мабуть, ніхто тоді ще не думав, що саме в Дрогобичі закінчиться його життя, як і у пер­ших віках християнства - мученицькою смертю. 
З приходом радянських військ енкавеесівці у Дрогобичі заборонили ієромонахам Баранику та Сеньківському виходити поза монастирську обитель, мотивуючи це вимогами військо­вого часу. Вірні радили отцям якнайшвидше вийти з монастирів і перечекати лиху годину, але ієромонахи не хотіли і терпеливо чекали сподіваного. НКВС забрало їх до Дрогобицької тюрми 26 червня 1941 року - і більше живими їх ніхто не бачив. 
Через два-три дні прийшли німці й дозволили людям шука­ти своїх рідних на території тюрми. Те, що відкрилося людсь­кому взору, було справжнім жахом. Розповідає пан Йосиф Ластов'як: "В кінці червня 1941 року фронт наблизився до Дрогобича. Більшовицька влада намагалась замести свої сліди. Я бачив позаду тюрми велику яму, яка була замаскована, присипана піском і утрамбована катком. Більшовики відступи­ли, прийшли німці, і люди кинулись до тюрем, щоб віднайти своїх рідних. Німці на територію в'язниці впускали по декіль­ка осіб — впізнавати замордованих рідних, а більшість людей стояло під брамою. Я, бувши хлопчиною, біля брами нічого не бачив, тому відійшов набік і виліз на дерево. Був страшний сморід, я бачив, як німці послали людей розгортати яму, яка була присипана піском. Яма була свіжа, бо люди розгортали її руками і витягували тіла замордованих людей. Біля ями був навіс, а під ним я побачив мертве тіло отця Северіяна Бараника, що було дуже пошкоджене внаслідок тортур у в'яз­ниці: тіло неприродно напухле, чорне, страшне лице, а бать­ко пізніше розповідав, що на грудях був також вирізаний хрест. Тіло о. Бараника я бачив на відстані 10-15 метрів". 
Через кілька років після закінчення війни місцевий прокурор, оповідаючи п. Софії Морській про те, що дія­лось тоді у тюрмі та зокрема про отців, розповів: "Одного з них зварили в котлі і давали їсти в'язням, інших закопу­вали по шию в землю і ходили по їхніх головах". Місце захоронення ієромонаха не є достеменно відомим, але численні свідчення вказують на те, що він був похова­ний разом з іншими у спільній могилі на цвинтарі на вулиці Грушевського в м. Дрогобичі (Нові Українські Мученики XX ст. Рим, 2002).
"Пам'ять про мучеників не повинна пропасти", - сказав Папа Римський Іван Павло II 27 червня 2001 року під час святої Служби Божої у Львові і проголосив о. Северіяна Бараника і ще 26 українських мучеників Блаженними. 
Северин Бараник був беатифікований 26 червня 2001 року Римським папою Іваном Павлом ІІ.
Текст взято з сайту: http://www.library.sokal.lviv.ua/postati_baranyk.html