У світлі Святого Духа ми пізнаємо свою грішність. Але не забуваймо, що збагнути це також є великою ласкою, про яку ми теж маємо молитися.
Про людську зіпсутість говорить апостол Павло: «Бо знаємо, що Закон є духовний, а я — тілесний, проданий гріхові. Адже я не розумію, що чиню: роблю не те, що хочу, а те, що ненавиджу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то погоджуюся із Законом, що він добрий. Бо тепер уже не я це виконую, але гріх, який живе в мені. Адже знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро: бажання є в мені, але щоб виконувати це добро, того не [знаходжу]. Тож не роблю те добре, яке хочу, але те недобре, якого не хочу, — те роблю. Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а той гріх, який живе в мені. Отже, я відкриваю такий закон: коли я хочу робити добро, то зло налягає на мене. За внутрішньою людиною я насолоджуюся Божим Законом, та бачу інший закон у моїх членах, який воює із законом мого розуму й полонить мене законом гріха, що міститься в моїх членах. Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті? Подяка Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, я сам розумом служу Божому Законові, а тілом — законові гріха» (Рим 7,14–25).
Ми повинні звільнитися від усього поганого в собі
Навіть наші найкращі вчинки зазвичай заплямовуються і псуються нашим поганим нутром. Якщо налити чисту воду в смердючу посудину, або вино у діжку, де було перед тим інше вино, то зіпсуєш і чисту воду, і добре вино, які наберуться неприємного запаху. Так само буває, коли Бог вливає свою благодать і небесну росу чи благородне вино любові у нашу зіпсовану первородним гріхом і власними гріхами душу: Його дари зазвичай псуються і брудняться поганим осадом на дні і поганим нутром, яке в нас залишив гріх; цей недолік мають наші вчинки і навіть найблагородніші чесноти. Тож якщо ми хочемо досягнути досконалості, якої досягають тільки єднанням з Ісусом Христом, то повинні очиститися від усього поганого в нас. Інакше Господь, який є безмежно чистим і гидує найменшою плямою в душі, прожене нас зі своїх очей і не стане єднатися з нами.
Пізнання себе
Щоби спорожнити себе від самих себе, спершу ми повинні у світлі Святого Духа пізнати, наскільки поганими ми по суті є, наскільки нездарними до всього, що служить нашому спасінню, наскільки слабкими у всьому, наскільки непостійними у всі часи, наскільки негідними будь-якої благодаті і злими у всьому. Гріх нашого праотця майже наскрізь зіпсував нас, просякнув, розпучив і змінив нашу суть, так як дріжджі сквашують тісто, підіймають його і змінюють зсередини. Скоєні нами власні гріхи, чи то смертні, чи легкі, ще збільшили нашу хтивість, слабкість, непостійність і зіпсованість, і залишили в нашій душі погані сліди. Наша частка — ніщо інше, як зарозумілість і засліплення в дусі, зачерствілість у серці, слабкість і непостійність у душі, порочність, бунтарські пристрасті і хвороби в тілі.
То чи варто дивуватися, коли Спаситель сказав, що хто хоче йти за Ним, має зректися самого себе і зненавидіти свою душу? Хто любить свою душу, той її погубить, а хто її зненавидить, той спасе.
Про пожертви і співпрацю з благодаттю Божою, що виконують звичайні радіослухачі задля роботи й існування Радіо Марія, говорить у програмі "У ваших намірах" отець Міхал Бранкевич. Священник зауважує важливим те, щоб ми відкривались на Боже милосердя і були скеровані духом задля плодів на радіо, яке даром Марія довірила в наші руки разом з усіма слухачами.
Близької людини вже немає поруч, але твоя любов до неї залишається. Як виявити цю любов тепер? Що ти можеш зробити для тих, за ким сумуєш? Єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії Ян Собіло говорить в катехезі про молитву за померлих, очищення душі в чистилищі та любов, яка продовжується навіть після смерті.
За однаковими добрими вчинками можуть стояти зовсім різні наміри. Як розпізнати власні мотиви та не перетворити служіння на пошук схвалення. Отець Роман Братковський, священник Донецького екзархату УГКЦ, пояснює, що таке чистота наміру та чому Ісус застерігає від милостині й молитви напоказ.
10 листопада виповнюється 33 роки від спроби самоспалення послідовників Білого Братства у соборі Святої Софії Київської. Чому українці повірили Марії Деві Христос, чи справді за створенням цієї тоталітарної спільноти стояло КДБ і чи не повторюється сьогодні історія під новими назвами — від АллатРа до неоязичницьких рухів? Про це говоримо з гостем програми — релігієзнавцем, кандидатом філософських наук Антоном Фоменком.
"Свобода і гріх - близько!" - Виголошує у черговій катехизі, присвяченій циклу про свободу та відповідальність, отець Міхал Бранкевич, духовний наставник Дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater», зауважуючи: - "Наша свобода має бути джерелом добрих виборів радості і щастя для інших". Священник застерігає й пояснює, через яку найбільшу спокусу диявола, можемо добровільно вчинити неправильний вибір і понести відповідальність.