Посвячення Богородиці. День 14: Наша зіпсутість (пізнавши її, наше серце виходить скрушеним і смиренним)

Ми повинні звільнитися від усього поганого в собі

Навіть наші найкращі вчинки зазвичай заплямовуються і псуються нашим поганим нутром. Якщо налити чисту воду в смердючу посудину, або вино у діжку, де було перед тим інше вино, то зіпсуєш і чисту воду, і добре вино, які наберуться неприємного запаху. Так само буває, коли Бог вливає свою благодать і небесну росу чи благородне вино любові у нашу зіпсовану первородним гріхом і власними гріхами душу: Його дари зазвичай псуються і брудняться поганим осадом на дні і поганим нутром, яке в нас залишив гріх; цей недолік мають наші вчинки і навіть найблагородніші чесноти. Тож якщо ми хочемо досягнути досконалості, якої досягають тільки єднанням з Ісусом Христом, то повинні очиститися від усього поганого в нас. Інакше Господь, який є безмежно чистим і гидує найменшою плямою в душі, прожене нас зі своїх очей і не стане єднатися з нами.

Пізнання себе

Щоби спорожнити себе від самих себе, спершу ми повинні у світлі Святого Духа пізнати, наскільки поганими ми по суті є, наскільки нездарними до всього, що служить нашому спасінню, наскільки слабкими у всьому, наскільки непостійними у всі часи, наскільки негідними будь-якої благодаті і злими у всьому. Гріх нашого праотця майже наскрізь зіпсував нас, просякнув, розпучив і змінив нашу суть, так як дріжджі сквашують тісто, підіймають його і змінюють зсередини. Скоєні нами власні гріхи, чи то смертні, чи легкі, ще збільшили нашу хтивість, слабкість, непостійність і зіпсованість, і залишили в нашій душі погані сліди. Наша частка — ніщо інше, як зарозумілість і засліплення в дусі, зачерствілість у серці, слабкість і непостійність у душі, порочність, бунтарські пристрасті і хвороби в тілі.

То чи варто дивуватися, коли Спаситель сказав, що хто хоче йти за Ним, має зректися самого себе і зненавидіти свою душу? Хто любить свою душу, той її погубить, а хто її зненавидить, той спасе.