Посвячення Богородиці. День 33: Повна посвята Ісусові через Марію

Святий Павло закликає нас до непохитної вірності: «Той, Хто Свого Сина не пощадив, а видав Його за нас усіх, то хіба разом з Ним не подарує нам і всього?... Хто нас відлучить від любові Христа? Чи страждання, чи утиски, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?... Адже я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше творіння не зможе нас відлучити від Божої любові, яка в Ісусі Христі, нашому Господі!» (Рим 8,32.35.38.39).

Суть досконалого вшанування Марії: повна посвята Ісусові через Марію

Оскільки вся наша досконалість полягає в тому, щоби бути на один образ з Ісусом, поєднаними з Ним і посвяченими Йому, то, безсумнівно, найдосконалішою буде та форма побожності, яка робить нас найбільш схожими на Спасителя, єднає з Ним і Йому посвячує. Позаяк Марія зі всіх створінь найбільш схожа на Христа, тому зі всіх форм побожності вшанування Марії найбільше уподібнює душу до Христа і посвячує її Йому. Тож чим більше душа присвячена Марії, тим більше вона належить Ісусові Христові. Тому досконала посвята Ісусові Христові полягає у повній посвяті Божій Матері. Ось та форма побожності, якої я навчаю. Іншими словами, вона — не що інше, як досконале оновлення даної при хрещенні обітниці.

Досконала посвята і дарування себе Марії

Тож дана форма побожності полягає в тому, щоб повністю віддати себе Божій Матері, щоби через Неї цілковито належати Ісусові Христові. Ми повинні подарувати Їй:

1. Своє тіло зі всіма чуттями і членами;

2. Свою душу зі всіма її здібностями;

3. Всі свої теперішні і майбутні зовнішні блага;

4. Свої внутрішні і духовні блага, тобто: свої заслуги, чесноти і добрі справи, а саме — минулі, теперішні і майбутні. Коротше кажучи, все, чим ми володіємо в порядку природи і в порядку благодаті, а також все, чим можемо заволодіти в майбутньому, в порядку природи, в порядку благодаті і слави, ми маємо подарувати Їй, і то беззастережно. Не можна виключити ані копійки, ані волосини, ані найменшої доброї справи; і все це навіки. При цьому ми не повинні вимагати чи очікувати жодної платні за свій дар і свою службу, крім честі належати через Марію і в Марії Ісусові Христові. І навіть якби ця наймиліша Володарка не була найщедрішою і найвдячнішою з усіх створінь, ми все одно повинні були б зробити це.

Виходячи зі сказаного вище, слід зауважити, що в наших справах треба розрізняти дві речі, а саме — задоволення і заслугу, іншими словами: задовольняючу, чи заступницьку, і заслужену цінність. Задовольняюча, чи заступницька, цінність доброї справи полягає в тому, що добрий вчинок гасить кару за гріхи або отримує нову благодать. А заслужена цінність, або заслуга доброї справи, полягає в тому, що вона примножує освячуючи ласку і заслуговує на вічну славу. У цій повній віддачі себе Божій Матері ми даруємо Їй задовольняючу, чи заступницьку, і заслужену цінність, інакше кажучи: задоволення і заслугу всіх наших добрих справ. Ми даруємо Їй всі наші заслуги, ласки і чесноти не для того, щоб Вона передала їх іншим (бо наші заслуги, ласки і чесноти власне не передаються; лише Ісус Христос, який став нашим Поручителем в Отця, міг передати нам свої заслуги), а для того, щоб Вона їх для нас примножила і облагородила, про що я поясню далі. І ми даруємо Їй те, чого досягаємо в задоволенні, щоб Вона передала його тому, кому захоче — на збільшення Божої слави. 

Висновки щодо суті повної посвяти

З цього випливає: через таку самопосвяту ми даруємо себе Ісусові через руки Марії, тобто найбільш досконалим чином, віддаючи все, що можемо Йому подарувати. А це — набагато більше, ніж при будь-яких інших формах побожності, в яких Йому дарують лише якусь частину свого часу, своїх добрих справ, покути чи умертвлення. Тут ми даруємо і  посвячуємо все, навіть право розпоряджатися власними внутрішніми благами і задоволеннями, яких ми досягаємо щодня своїми добрими справами; такого не вимагають навіть у жодному чернечому ордені. В чернечих згромадженнях Богові дарують земні блага через обітницю вбогості, тілесні блага — через обітницю чистоти, власну волю — через обітницю послуху, а іноді навіть тілесну свободу через обітницю затворництва; але Йому не дарують права вільно розпоряджатися цінністю своїх добрих справ. Не віддають найціннішого і найдорожчого блага християнина, а саме — заслуг і покутних вчинків. 

Звідси випливає, що людина, яка добровільно присвятила і пожертвувала себе Ісусові Христові через Марію, вже не може розпоряджатися цінністю своїх добрих вчинків. Все, що вона терпить, все добре, що думає, каже або робить, все це належить Марії, щоб Вона розпоряджалася цим за волею свого Сина і для Його найбільшої слави. Проте така залежність жодним чином не перериває обов’язки стану, які людина буде виконувати на момент посвяти чи в майбутньому, наприклад, обов’язки священника, який через посадові обов’язки чи з якихось інших причин мусить передати задовольняючу, чи заступницьку, цінність Святої Меси якійсь певній людині; адже посвяту здійснюють тільки в бажаному Богові порядку та в рамках обов’язків свого стану.