«Покликані попри слабкість: Чому Христос обрав Петра і Павла?» - отець Василь Іванів

Покликання Петра — це історія про те, як людська крихкість стає міцною скелею завдяки любові.
Петро щиро вірив у свою силу, коли казав: «Якщо й усі спокусяться, то не я». Його зречення було крахом його власного Его.
Після погляду Христа Петро плаче гіркими сльозами. Це не розпач Юди, це плач сокрушеного серця.
Після Воскресіння Христос не дорікає Петру. Він тричі запитує: «Чи любиш ти Мене?», зцілюючи триразове зречення.
Чому він? Петро, який сам пережив ганьбу падіння і велич прощення, зміг стати милосердним пастирем для інших грішників. Він став «скелею», бо знав, що його міцність — не в ньому самому, а в Христі.

Покликання Павла — це демонстрація того, що для Бога немає «безнадійних» людей і що найбільшу пристрасть можна перенаправити на добро.
Дамаська дорога: Зустріч із Воскреслим Христом засліплює Савла (фізично) і відкриває йому очі (духовно). Питання Христа: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?» показує, як глибоко Бог ототожнює Себе зі Своєю Церквою.
Бог не зламав характер Павла, Його інтелект чи енергію. Він змінив вектор. Та сама ревність, з якою Савло нищив Церкву, тепер стала паливом для проповіді по всьому Середземномор'ю.
Павло все життя пам'ятав своє минуле. Він називав себе «найменшим з апостолів» і «першим серед грішників». Це тримало його в глибокій смиренності. Чому він? Павло став живим доказом того, що Божа благодать сильніша за будь-який гріх чи ідеологію. Його приклад промовляв до язичників та інтелектуалів: «Якщо Бог змінив мене, Він може змінити й вас».

Христос обрав Петра і Павла не тому, що вони були ідеальними, а тому, що вони були доступними для трансформації. Вони дозволили Божій любові переписати їхні невдачі. Петро дав Богу свою слабкість і отримав стійкість скелі. Павло дав Богу свій фанатизм і отримав всесвітню місію.
Цей вибір показує: Бог не шукає готових святих — Він кличе звичайних людей і Сам робить їх святими.