Пренатальні втрати і суспільство, - катехеза від сестри Юстини Голубець

Продовжуємо мандрівку нелегкою, але важливою дорогою горювання під час втрати дитини — цикл катехез від с. Юстини Голубець. Поговоримо про те, якою може бути підтримка при загибелі дитини під час вагітності з боку суспільства: рідних, близьких, друзів, спільноти церкви.

"Хлопчики не плачуть" — це позиція виховання, яка не дає можливості чоловікові прожити біль втрати поряд зі своєю дружиною. Чому чоловіки затримуються на роботі чи в гаражі або починають надмірно вживати алкоголь? Часто ми можемо замовчувати свій біль і боятися знайти порозуміння, боятися поговорити.
Бабусі та дідусі іноді потребують розмови, в якій зможуть висловити потребу пережити власний біль, без "влізання" в сім'ю з власними порадами і інструкціями. Іноді необхідно просто пригорнути до себе і нічого не говорити — і це буде дуже багато.
Перед дітьми, які вже є в родині, потрібно бути щирими і не приховувати свій стан. Коли дитина бачить, що мама плаче в тиші, вона може замкнутися в собі і відчути власну вину. "Так, мені сьогодні сумно, але це не твоя вина. Пригадуєш метелика, якого не стало?" — пошук розмови і порозуміння з урахуванням віку дитини є важливим. Не варто боятися розмов про смерть з дитиною, адже дитина сприймає смерть не буквально завдяки казкам.
Сім'я, яка переживає втрату, потребує підтримки друзів: запросити на природу, поговорити про дитину, привітати зі святом на День Батька чи Матері, адже життя відбулося, скільки б воно не тривало!
Колеги по роботі можуть запропонувати допомогу і бути готовими надати підтримку. Якщо сім'я є парафіянами певної спільноти, молитва завжди буде міцною підтримкою, адже молитва творить дива.