15 жовтня - всесвітній день обізнаності про втрату дитини під час вагітності чи в перші тижні після народження. Втрата власної дитини є надзвичайно болючим досвідом. Батьки, які пережили таку втрату, потребують підтримки і розуміння як з боку своїх рідних, знайомих, так і медичного персоналу. Як допомогти таким людям, не збільшивши їхнього страждання, розповідає с. Юстина Голубець, ССНДМ, засновниця та голова організації Перинатальний хоспіс – Слід Життя.
З початком вагітності у жінки починає формуватися почуття материнства. У чоловіка, який довідується про вагітність дружини, також зароджується почуття батьківства, бажання захищати маму з дитиною. Однак, силою певних обставин не кожна вагітність може закінчитися народженням. Буває, що вагітність діагностують під час викидня або завмирання плоду в першому триместрі вагітності. Певні вади і відхилення, не сумісні з життям дитини, можуть з’явитися і пізніше, навіть під час самих пологів або впродовж першого місяця після народження.
В таких ситуаціях батьки відчувають себе безпомічними, оскільки не можуть врятувати життя своєї дитини. Їхні запитання “Чому? За що? А якби...” лише поглиблюють відчуття болю і безпорадності. Жінка, втративши дитину, може себе почувати відчуженою, не спроможною повірити, що це сталося саме з нею.
Справжньою допомогою в цей час будуть обійми, мовчазне слухання. Пізніше можна запропнувати запитання: Чи ця дитинка була колись голодна, чи їй було холодно, чи вона знає, що таке залишеність, самотність, зрада? Ні ж, вона від першого моменту існування в материнському лоні отримувала лише любов. Кожна мама скаже, що любила і з нетерпінням очікувала її. Тож сьогодні та дитинка вже перед Господом свідчить про своїх прекрасних, люблячих тата і маму.
Важливо також створити у батьків максимально позитивні спогади під час втрати дитини, порадити торкнутися і поцілувати її, знайти відповідний одяг та з пошаною поховати.
У третій катехезі циклу «Псалом до душі» Михайло Сорокін роздумує над покутними псалмами, зосереджуючись на 32-му, 51-му та 130-му. Катехит пояснює, чому покаяння є основою християнської духовності та як через усвідомлення власного гріха людина відкривається на Боже милосердя.
У вісімнадцятій катехезі циклу «Людина між Богом і безоднею» отець Віталій Козак продовжує роздуми над природою тоталітарних режимів, звертаючись до роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці». Центральною темою стала самоцензура — механізм, завдяки якому влада може контролювати людину навіть без постійного нагляду.
Єпископ Мукачівської дієцезії Микола Лучок говорить про подолання страху через участь у Святій Літургії. “Євхаристія - це велике місце сили”, - говорить катехит, адже тут віряни можуть знайти опору в часи війни та ідентифікувати власні внутрішні тривоги. Єпископ наголошує, що регулярна участь у богослужіннях допомагає змінити сприйняття світу та знайти надію.
Чому людина, маючи все в своїх руках, включаючи гроші і владу, обирає мученицьку смерть? Історія Боеція — людини, яка втратила земне, але знайшла вічне, у програмі “Катехиза”.
Священник Римсько-католицької Церкви отець Міхал Бранкевич у черговій катехезі циклу «Визнання віри» розмірковує над словами Символу віри «Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів». Катехит пояснює, чому Церква має владу прощати гріхи, дану їй самим Христом, і наголошує, що гріх вбиває в людині правду та віддаляє її від Бога.