Пренатальні втрати у колі сім'ї, родини

З початком вагітності у жінки починає формуватися почуття материнства. У чоловіка, який довідується про вагітність дружини, також зароджується почуття батьківства, бажання захищати маму з дитиною. Однак, силою певних обставин не кожна вагітність може закінчитися народженням. Буває, що вагітність діагностують під час викидня або завмирання плоду в першому триместрі вагітності. Певні вади і відхилення, не сумісні з життям дитини, можуть з’явитися і пізніше, навіть під час самих пологів або впродовж першого місяця після народження. 
В таких ситуаціях батьки відчувають себе безпомічними, оскільки не можуть врятувати життя своєї дитини. Їхні запитання “Чому? За що? А якби...” лише поглиблюють відчуття болю і безпорадності. Жінка, втративши дитину, може себе почувати відчуженою, не спроможною повірити, що це сталося саме з нею. 
Справжньою допомогою в цей час будуть обійми, мовчазне слухання. Пізніше можна запропнувати запитання: Чи ця дитинка була колись голодна, чи їй було холодно, чи вона знає, що таке залишеність, самотність, зрада? Ні ж, вона від першого моменту існування в материнському лоні отримувала лише любов. Кожна мама скаже, що любила і з нетерпінням очікувала її. Тож сьогодні та дитинка вже перед Господом свідчить про своїх прекрасних, люблячих тата і маму. 
Важливо також створити у батьків максимально позитивні спогади під час втрати дитини, порадити торкнутися і поцілувати її, знайти відповідний одяг та з пошаною поховати.