15 жовтня - всесвітній день обізнаності про втрату дитини під час вагітності чи в перші тижні після народження. Втрата власної дитини є надзвичайно болючим досвідом. Батьки, які пережили таку втрату, потребують підтримки і розуміння як з боку своїх рідних, знайомих, так і медичного персоналу. Як допомогти таким людям, не збільшивши їхнього страждання, розповідає с. Юстина Голубець, ССНДМ, засновниця та голова організації Перинатальний хоспіс – Слід Життя.
З початком вагітності у жінки починає формуватися почуття материнства. У чоловіка, який довідується про вагітність дружини, також зароджується почуття батьківства, бажання захищати маму з дитиною. Однак, силою певних обставин не кожна вагітність може закінчитися народженням. Буває, що вагітність діагностують під час викидня або завмирання плоду в першому триместрі вагітності. Певні вади і відхилення, не сумісні з життям дитини, можуть з’явитися і пізніше, навіть під час самих пологів або впродовж першого місяця після народження.
В таких ситуаціях батьки відчувають себе безпомічними, оскільки не можуть врятувати життя своєї дитини. Їхні запитання “Чому? За що? А якби...” лише поглиблюють відчуття болю і безпорадності. Жінка, втративши дитину, може себе почувати відчуженою, не спроможною повірити, що це сталося саме з нею.
Справжньою допомогою в цей час будуть обійми, мовчазне слухання. Пізніше можна запропнувати запитання: Чи ця дитинка була колись голодна, чи їй було холодно, чи вона знає, що таке залишеність, самотність, зрада? Ні ж, вона від першого моменту існування в материнському лоні отримувала лише любов. Кожна мама скаже, що любила і з нетерпінням очікувала її. Тож сьогодні та дитинка вже перед Господом свідчить про своїх прекрасних, люблячих тата і маму.
Важливо також створити у батьків максимально позитивні спогади під час втрати дитини, порадити торкнутися і поцілувати її, знайти відповідний одяг та з пошаною поховати.
Чим ми щодня наповнюємо свій розум — і як це впливає на наше серце та духовне життя? Отець Віктор Матушевський, екзорцист Київсько-Житомирської дієцезії, пояснює, як інформація, образи та емоції впливають на духовне життя людини — і чому емоційні реакції можуть ставати частиною духовної боротьби.
Без чого неможливо молитися? Якою має бути правильна позиція тіла під час внутрішньої молитви: стоячи, сидячи, навколішки чи взагалі лежачи? Поради та настанови для особистої молитовної практики — що необхідно усвідомити й нагадувати собі на початку молитви щоразу — дає в катехизі о. Назар Лесюк, священник храму Святого Архистратига Михаїла УГКЦ у с. Печеніжин Івано-Франківської області. Цією катехизою він завершує цикл катехиз про внутрішню молитву, але заохочує не зупинятися й молитися регулярно.
Продовжуємо цикл катехиз разом з о. Міхалем Бранкевичем, духовним наставником Дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater», роздумуючи над тим, ким є людина, сотворена на образ і подобу Бога. «Ми покликані до блаженства, — наголошує в цій катехизі отець Міхал та зауважує: — Бог хоче показати нам правду, що стосується не нашого зовнішнього життя, а наших переживань. Маємо просити Бога зреалізувати блаженства, щоб пізнати радість і щастя».
Того часу прийшли до Ісуса Його мати й брати та не могли доступитися до Нього через натовп. І сповістили Йому: «Твоя мати і Твої брати стоять зовні, бажаючи побачити Тебе». А Він у відповідь сказав їм: «Моя мати й Мої брати – це ті, котрі Слово Боже слухають і виконують».
Як духовно приготуватися до доброї сповіді, дотримуючись 5 умов? Коли священник може не відпустити гріхи та як діяти в такій ситуації? Запрошуємо почути настанови й поради священника РКЦ, о. Григорія Рассоленка, вікарія катедри Святого Олександра в м. Києві.