Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила Його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця. І під час вечері, коли то диявол уже вклав у серце Юди Іскаріотського, сина Симона, щоб зрадив Його, Ісус знаючи, що Отець усе дав Йому в руки, і що від Бога він вийшов і до Бога повертається, встав від вечері, скинув одіж, узяв рушника й підперезався.
Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги та обтирати рушником, яким був підперезаний. Підходить, отже, і до Симона Петра, – та той Йому: «Ти, Господи, – мені вмивати ноги?» Каже йому Ісус у відповідь: «Те, що Я роблю, ти під цю пору не відаєш; зрозумієш потім». Петро ж Йому каже: «Ні, не митимеш моїх ніг повіки!» «Коли Я тебе не вмию, – одрікає Ісус, – то не матимеш зо Мною частки». «Господи, – проказує до Нього Симон Петро, – то не тільки ноги, але і руки, і голову!» А Ісус йому: «Тому, хто обмитий, нічого не треба вмивати, крім самих ніг; увесь бо він чистий. І ви чисті, та – не всі». Знав бо, хто зрадити Його мав, тим то й мовив: «Не всі ви чисті». Обмивши їм ноги, вбрався знову в одіж, сів до столу та й каже до них: «Чи знаєте, що Я зробив вам? Ви звете Мене: “Учитель”, “Господь”, і правильно мовите, бо Я є. Тож коли вмив вам ноги Я – Господь і Учитель, – то й ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав Я вам, щоб і ви так робили, як оце Я вам учинив».
Як навчитися не осуджувати інших, коли серце переповнюють претензії? Чому наша душа розквітає саме тоді, коли ми віддаємо, а не отримуємо? У випуску програми «Слово на кожен день» сестра Люцина роздумує над словами Євангелія від Луки про милосердя, ділиться свідченнями про силу адорації та пояснює, чому шлях до кращого світу починається з особистого навернення.
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Коли прийде Син Людський у cвоїй славі й усі ангели з Ним, тоді сяде на престолі cвоєї слави; і будуть зібрані перед Ним усі народи, і відділить їх одне від одного, як пастух відділяє овець від козлів; поставить овець праворуч, а козлів – ліворуч.
Того часу підходять до Ісуса учні Йоана й кажуть: «Чому ми й фарисеї багато постимо, а Твої учні не постять?» А Ісус їм сказав: «Чи можуть гості весілля сумувати, поки молодий з ними? Настануть дні, коли заберуть від них молодого, і тоді будуть постити».
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Синові Людському потрібно буде багато постраждати, і буде відкинений старшими, первосвящениками й книжниками, і буде вбитий, і воскресне третього дня». А до всіх Він промовив: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, бере свій хрест щоденно й іде слідом за Мною. Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той спасе її. Бо яка ж користь людині, коли придбає весь світ, а себе саму погубить або завдасть собі шкоди?»
Французька мирянка Марта Робен є однією з найбільш вражаючих постатей духовної історії ХХ століття. Упродовж понад п’ятдесяти років вона жила без звичайної людської поживи - без їжі, води і навіть без сну. Її єдиною поживою була Пресвята Євхаристія. Повністю паралізована і прикута до ліжка, Марта Робен прийняла своє страждання як місію любові та жертви.