Петро підійшов до Ісуса і запитав: «Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?» Ісус промовив до нього: «Не кажу тобі: До сімох разів, але — до сімдесяти раз по сім. Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми.
Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: „Потерпи мені, пане, все тобі поверну”. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: „Віддай, що винен”. Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: „Потерпи мені, я тобі зверну”. Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг. Як же побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. Тоді його пан покликав його і сказав до нього: „Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?” І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. Отак і мій Отець небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого». І коли Ісус скінчив слова ці, покинув Галилею і прибув у сторони Юдеї, що за Йорданом.
3 березня у програмі «Слово на кожен день» роздумуємо над Євангелієм від Матея (23:1-12) про небезпеку духовного лицемірства. Як знайти «пустелю в місті» серед щоденної метушні, чим справжній учень Христа відрізняється від фарисея та чому шлях до справжньої величі лежить через покору та служіння.
Як навчитися не осуджувати інших, коли серце переповнюють претензії? Чому наша душа розквітає саме тоді, коли ми віддаємо, а не отримуємо? У випуску програми «Слово на кожен день» сестра Люцина роздумує над словами Євангелія від Луки про милосердя, ділиться свідченнями про силу адорації та пояснює, чому шлях до кращого світу починається з особистого навернення.
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Коли прийде Син Людський у cвоїй славі й усі ангели з Ним, тоді сяде на престолі cвоєї слави; і будуть зібрані перед Ним усі народи, і відділить їх одне від одного, як пастух відділяє овець від козлів; поставить овець праворуч, а козлів – ліворуч.
Того часу підходять до Ісуса учні Йоана й кажуть: «Чому ми й фарисеї багато постимо, а Твої учні не постять?» А Ісус їм сказав: «Чи можуть гості весілля сумувати, поки молодий з ними? Настануть дні, коли заберуть від них молодого, і тоді будуть постити».
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Синові Людському потрібно буде багато постраждати, і буде відкинений старшими, первосвящениками й книжниками, і буде вбитий, і воскресне третього дня». А до всіх Він промовив: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, бере свій хрест щоденно й іде слідом за Мною. Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той спасе її. Бо яка ж користь людині, коли придбає весь світ, а себе саму погубить або завдасть собі шкоди?»