Притча про скрипку Паганіні

                           Скрипка Паганіні
Геніальний скрипаль Ніколо Паганіні заповів свій чудовий інструмент рідному містові – Генуї. Проте з умовою, що по смерті музиканта ніхто на ньому не гратиме. І то була вкрай нещаслива умова. Бо деревина, яку безперервно використовують, псується повільніше; якщо ж навпаки, то нищиться вона значно швидше.
Прекрасна, з чарівним звучанням скрипка, замовкла в оздобленому футлярі, була поточена жуком-короїдом і тепер має цінність лише як пам’ятка минулого.
Ця оповідь про знищений інструмент нагадує нам, що всі дари, всі таланти людські – знаряддя, які треба використовувати, а не скарби, які громадяться без мети і вжитку. Так і з життям людським: якщо не жити заради любові, заради служіння іншим – воно втрачає будь-який сенс.