"Страждання формують людину що вміє любити", - о.Вальдемар Павелець

Марія, Зірка надії
49. У гімні VIII - IX ст., тобто вже більше, як тисячу років, Церква вітає Марію, Матір Божу як «зорю над морем»: Ave maris stella. Людське життя - це шлях. До якої мети він веде? Як ми знаходимо дорогу до цієї мети? Життя подібне до подорожі по морю історії, часто темному і бурхливому, - подорожі, в якій ми звіряємося за зірками, що вказують нам шлях. Дійсні зірки нашого життя - люди, що жили праведно. Вони - світло надії. Звичайно, Ісус Христос Сам є Світло, сонце, що зійшло над тьмою історії. Але щоб знайти Його, ми потребуємо також ближнього світла - в людях, які дарують світло, черпаючи з Його світла, вказуючи таким чином напрям нашій мандрівці. І хто з них може бути для нас зіркою надії кращою за Марію - кращою за Ту, Хто Своїм «хай буде» відкрила Самому Богові двері нашого світу; Тієї, Яка стала живим Ковчегом Завіту, в якому Бог дістав плоть, став одним з нас, прийшов «мешкати» серед нас (пор. Йо 1, 14)?
50. Тому ми волаємо до Неї: Свята Маріє, Ти належала до тих покірливих і великих душ в Ізраїлі, які сподівалися, як Симеон, на «утіху Ізраїля» (Лк 2, 25), і як Анна - на «визволення Єрусалиму» (Лк 2, 38). Ти жила серед Священних Писань Ізраїлю, що говорили про надію - про обітницю, подаровану Аврааму і його нащадкам (пор. Лк 1, 55). Тому ми розуміємо той святий страх, який пройняв Тебе, коли ангел Господній увійшов до Твоєї кімнати і сказав, що Ти народиш Того, Хто є Надією Ізраїля, Кого чекає світ. Через Тебе, через Твоє «нехай буде» тисячолітня надія повинна була стати реальністю, увійти до цього світу і в його історію. Ти схилилася перед величчю цього заклику і відповіла «так»: «Ось я, Раба Господня; хай буде Мені по слову Твоєму» (Лк 1, 38). Коли у святій радості Ти поспішала через гори Юдеї відвідати Свою родичку Єлизавету, Ти стала прообразом майбутньої Церкви, що несе у своєму лоні надію світу через гори історії. Але разом з тією радістю, якою Ти у Своїй Пісні (Magnificat) наповнила віки, Тобі довелося пізнати і трагічні слова пророків про страждання Раба Божого на цьому світі. Його народження у Вифлеємському хліву ознаменувалося сяйвом ангелів, що повідомили радісну звістку пастухам, але разом з тим злидота Бога на цьому світі стала дуже відчутною. Старець Симеон сказав Тобі про меч, який прошиє Твоє серце (пор. Лк 2, 35), про знак протиріччя, яким Син Твій стане на цьому світі. Потім, коли Ісус почав проповідувати, Тобі довелося відійти убік, щоб могла зростати нова сім'я, ради створення якої Він прийшов і яка повинна була розвиватися за участю тих, що слухають і дотримують Його слово (пор. Лк 11, 27 і далі). Незважаючи на всю велич і всю радість початку діяльності Ісуса, Тобі вже в назаретській синагозі довелося відчути істинність слів про «знак протиріччя» (пор. Лк 4, 28 і далі). Так Ти побачила появу ворожості і відкинення, які поступово посилювалися навколо Ісуса аж до хресної години, коли на Твоїх очах Спаситель світу, спадкоємець Давида, Син Божий умирав, мов невдаха, виставлений на посміховище серед злочинців. Тоді Ти прийняла Його слово: «Жінко! Це, син Твій!» (Йо 19, 26). З хреста Ти прийняла нову місію. З часу хреста Ти стала Матір'ю новою: Матір'ю всіх, хто бажає вірувати в Сина Твого Ісуса і слідувати за Ним. Меч скорботи прошив Твоє серце. Чи померла в ту мить надія? Чи залишився світ остаточно без світла, а життя - без мети? Тоді, ймовірно, у Своїй душі Ти знов почула слово ангела, яким він відповів на Твій страх у момент благовіщення: «Не бійся, Маріє!» (Лк 1, 30). Скільки разів Господь, Твій Син, говорив те ж саме Своїм учням: «Не бійтеся!» У ніч Голгофи Ти знов почула це слово. Незадовго до того, як Він був зраджений, Він сказав Своїм учням: «Бадьоріться: Я переміг світ» (Йо 16, 33). «Хай не бентежиться серце ваше і не страхається» (Йо 14, 27). «Не бійся, Маріє!» У Назареті ангел ще сказав Тобі: «Царству Його не буде кінця» (Лк 1, 33). Чи могло воно закінчитися, не почавшись? Ні. При хресті, за словами Самого Ісуса, Ти стала Матір'ю віруючих. У цій вірі, яка навіть у мороці Страсної суботи була переконанням надії, Ти пішла назустріч пасхальному ранку. Радість воскресіння торкнулася Твого серця і з'єднала Тебе по-новому з учнями, що стали через віру родиною Ісуса. Ти перебувала серед громади віруючих, які у дні після Вознесіння Ісуса одностайно молилися про дар Святого Духа (пор. Ді 1, 14) і прийняли його в день П'ятидесятниці. «Царство» Ісуса було іншим, відмінним від того, яким могли його уявити люди. Це «Царство» почалося в ту пору, і у нього не буде кінця. Ти залишилася серед учнів як їх Матір, як Матір надії. Свята Маріє, Мати Божа, Матір наша, навчи нас вірити, надіятися і любити разом з Тобою. Вкажи нам шлях до Його царства! Зоре дороговказна, сяй над нами і веди нас на нашому шляху!