Українська еміграція в Європі у міжвоєнний період

На світлині: зображення заголовку тижневика «Тризуб», Париж, 1926, громадсько-політичного тижневика, що видавався 1925-1940 рр. (Автор: Тризуб - http://diasporiana.org.ua/periodika/10170-trizub-1926-ch-58/, Суспільне надбання (Public Domain).

Після поразки у боротьбі за створення української незалежної національної держави значна кількість українців опинилася в еміграції, насамперед у країнах Європи — Польщі, Чехословаччині, Німеччині, Австрії, Франції. Емігрантське середовище складали колишні військові, політики, інтелігенція, студенти та селяни.

Основними осередками еміграційного життя стали Прага, Варшава, Берлін, Париж. Тут діяли українські університети, інститути, культурні товариства, видавництва.

Політичні організації еміграції прагнули зберегти ідею незалежності України, вели активну діяльність у міжнародних структурах, хоча часто були роз’єднані за ідеологічними напрямами (соціалісти, націоналісти, консерватори).

Українська еміграція у міжвоєнний час відіграла важливу роль у збереженні національної культури, науки, освіти та поширенні українського питання в європейських державах, заклавши підґрунтя для майбутнього проголошення незалежності України.

На світлині: похоронна процесія Симона Петлюри в Парижі, 30 травня 1926 р. (https://ukrpohliad.org/national-memory/pohoron-golovnogo-otamana-vijska-unr-symona-petlyury-v-paryzhi.html)