Українські землі під владою іноземних держав у XIII-XIV ст.

На фото: одне із зображень королеви Ядвіґи (репродукція з портрета Марчелло Баччареллі)

З XIII-XIV ст. для руських земель починаються скрутні часи, підносяться сусідні держави, в той час як Київ мав бліду тінь колишньої слави: майже 80 років титул володаря українських земель належав монголо-татарам; Україна чекала своїх завойовників.

Про буремний перебіг подій, пов’язаний зі становленням Великого князівства Литовського, королівства Польщі, Кревську унію (1385), королеву Ядвіґу та Ягайла, Івана Калиту, Грюнвальдську битву та безліч інших історичних подробиць можна прослухати у записі передачі.

Саме в цей час виникає ідейне обґрунтування московської доктрини про “перетікання київської історії” (Київ — Володимир-на-Клязьмі — Москва), яким намагаються прислужитися російські правителі аж до сьогодні: Київ - “извечная вотчина” московських правителів.

Є в передачі й цікаві відомості про чергову духовну втрату для України-Руси: з ім’ям однієї з дійових осіб того часу, Владислава Опольського – володаря Галичини - пов’язана легенда про вивезення з Безла до монастиря в Ясній Горі під Ченстоховою чудотворної Богородичної ікони, написаної згідно передання євангелістом Лукою, а згодом подарованої Леву І Даниловичу візантійським імператором. Образ Ченстоховської Богородиці, що століттями вшановувався на Русі та був втрачений таким чином українцями, залишається донині однією з найшанованіших польських святинь, небесною Королевою Польщі.