Українські землі в складі Австрійської імперії на початку ХІХ століття

На фото: пам’ятник імператриці Марії-Терезії в Ужгороді

Наприкінці XVIII століття розпочався новий період в житті західноукраїнських земель, карта Європи знову змінилася відповідно до геополітичних інтересів великих держав. До складу Австрійської імперії, що переживала свої політичні й державні трансформації, після першого (1772) і третього (1795) поділів Речі Посполитої відійшла Галичина. Після укладання автро-османської Константинопольської конвенції (1775) під владою Австрії опинилася Буковина, а ще з XVII століття - Закарпаття - у складі Угорського королівства.

Таким чином, західноукраїнські землі на початку ХІХ ст. займали територію 70 тис. кв. км, де проживало 3,5 млн. осіб, з яких 2,4 млн. були українцями.

В програмі охарактеризовані основні реформи австрійського просвітницького абсолютизму, які безпосередньо стосувались українських територій:

- імператорський патент з вимогою поводити себе з селянами “по-людськи”;

- скасування особистої залежності селян від дідичів.

Великі зрушення відбулись і в релігійній сфері:

- церква підпорядковувалась державі;

- священники ставали по суті державними службовцями;

- зрівнювались в правах римо-католики, греко-католики, православні та протестанти;

- ліквідовувався орден єзуїтів (в слід за ліквідацією його Папою Клементом XIV у 1773 р.; гоніння та висилка членів ордену - аж до його відродження Папою Пієм VII у 1814 р.).

В західноукраїнських землях, як і на українських землях у складі Росії, відбуваються цікаві процеси початку модернізації та націотворення, по суті -  народжується “проект Україна”.