Які небезпеки несе в собі клерикалізм?
"Йшов 1989 чи 1990 рік. Це була осінь, вересень місяць, трішки прохолодно. Ми з моїм товаришем прибули у Львів, я ще не був душпастирем, але вже проходив формацію на Неокатехуменальній дорозі. Ми мали завдання: євангелізовувати усіх хто нам трапиться.
Ледь моросив дощик. Щойно ми вийшли з потягу, як побачили промовисте оголошення для іноземців: Всі мають зареєструватися у триденний термін! Куди йти і де шукати міліцію - ми не знали! Якось знайшли потрібний храм - катедру Успіння Пресвятої Діви Марії. Парафіяльний священник кудись поспішав і відмовився нам допомогти попросивши...прийти на наступний день. Хоча попередньо було домовлено про житло та нічліг. Це був показовий випадок клерикалізму. Сутеніло. Ми залишились на вулиці! Почали нервувати, бо з'явилась небезпека не здійснити нашу місію!
Прогулюючись ми зайшли у якийсь парк. Я тоді (1990 рік, - Авт.) ще мав звичку палити. І що цікаво, це мені тоді допомогло! Сторож побачивши, що маю цигарки, а вони на той час були в дефіциті, підійшов попросив закурити. Я поділився, ми почали говорити. Виявилось, що ми перебуваємо на території Личаківського цвинтаря. Чоловік люб'язно надав нам своє житло - сторожову хатку. Це були маленькі та скромні апартаменти у яких ми і заночували. Просто на підлозі, зате нам було тепло і затишно! Врешті, нам вдалося вчинити задумане: ми багато євангелізовували, зокрема і священникам. Важко проповідувати отцям. Вони думають, що все знають!
Один випадок особливо мені закарбувався в пам'яті. Це було в Австрійському Зальцбурзі. Ми завітали у красивий, модерний храм. Один священник почувши наші прості слова, наскільки мені дозволяли знання німецької, про Божу любов кудись побіг. Потім повернувся з дрібними купюрами і заходився вмовляти нас їх взяти, мотивуючи це тим, що він за все своє душпастирське життя ніколи не чув, що Бог його любить! Священники насправді, також, потребують таких слів!" - наголосив отець Міхал Бранкевич.