В ранковій Катехезі отець Вальдемар Павелець розпочинає коментувати другу Енцикліку Папи Бенедикта XVI "Spe salvi" (Спасенні надією).
Перш ніж приступити до цих питань, що особливо хвилюють нас сьогодні, слід ще уважніше прислухатися до свідоцтва Біблії про надію. «Надія» - дійсно центральне слово біблейської віри, причому в деяких віршах слова «віра» і «надія» постають взаємозамінними. Скажімо, Послання до євреїв тісно пов'язує «повноту віри» (10,22) з «непохитним визнанням надії» (10,23). І також Перше послання Петра закликає християн бути завжди готовими дати відповідь щодо логосу - сенсу і підстави - їхньої надії(пор. 3,15), «надія» є еквівалентом слова «віра». Про те, наскільки визначальним для свідомості перших християн був факт отримання в дар достовірної надії, свідчить порівняння християнського буття з життям до прийняття віри або зі становищем прихильників інших релігій. Павло нагадує ефесянам, що до їх зустрічі з Христом вони «не мали надії і були безбожниками в світі» (Еф. 2,12). Певна річ, він знає, що у них була релігія, «боги», але вони виявилися сумнівними, а суперечливі міфи не вселяли ніякої надії. Поклоняючись «богам», ефесяни залишалися «безбожниками» і тому перебували в темному світі з неясним майбутнім. «In nihil ab nihilo quam cito recidimus» («Як скоро з небуття ми повертаємося в небуття»)1, - гласить епітафія тієї епохи, і за цими словами, поза сумнівом, криється те, на що вказує Павло. У цьому ж сенсі він каже до солунян: Ви не повинні «сумувати, як інші, ті, що не мають надії» (1Сол. 4,13). І тут той факт, що в християн є майбутнє, вказує на їхню відмінність від інших людей: вони не знають, що саме їх чекає, але відають, що їхнє життя не розчиниться у порожнечі. Лише коли майбутнє визначене як позитивна реальність, тоді і сьогодення стає гідним, щоб жити ним. Отже, тепер можна сказати: християнство було не тільки «благою вісткою», передачею невідомих досі відомостей. Кажучи сучасною мовою, християнська вістка не просто «інформативна», а й «перформативна». Тобто Євангеліє - не тільки повідомлення того, що слід знати, але звістка, що породжує події і міняє життя. Похмурі брами часу, брами в майбутнє, були розкриті. Той, хто має надію, живе інакше; йому подароване нове життя.
Перший розділ Енцикліки Папи Бенедикта XVI "Spe salvi" (Спасенні надією)
У катехезі отець Віталій Храбатин продовжив аналіз книги Гілберта Кейта Честертона «Ортодоксія», зосередившись на темах матеріалізму, свободи та відповідальності людини. Священник пояснив, чому, за Честертоном, війни є наслідком людського вибору, а не Божої волі, та як втрата віри в Бога спонукає людину шукати інші об’єкти поклоніння.
Настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці у Львові отець Орест Фредина розповів, як 25 років тому майже випадково саме Сихівський храм став місцем зустрічі святого Івана Павла ІІ з українською молоддю. У програмі йшлося про підготовку до візиту Папи, його послання молодим людям, вплив паломництва на розвиток УГКЦ та святкування 25-ї річниці цієї історичної події.
“Християнське життя — це постійна боротьба, але її головною метою є не лише перемога над недоліками, а збереження миру в серці за будь-яких обставин”, - говорить брат-капуцин Віктор Дешук. Катехизою про мир в серці розпочинаємо цикл духовних наук на тему “Шукай мир і прямуй до нього”.
У ранковій катехезі отець Андрій Немченко розмірковував про сутність молитви та її значення в житті християнина. Священник пояснив, чому молитва є Божим даром, як вона допомагає переживати труднощі, дякувати за отримані благодаті та підтримувати живий зв’язок із Господом.
У програмі «У Ваших намірах» брат-францисканець Андрій Немченко розповів про біблійні витоки вшанування святих місць — від жертовника Авраама і скинії Заповіту до Єрусалимського храму та сучасних християнських святинь. Розмова також торкнулася значення освячення храмів і болючої теми пошкодження Великої Успенської церкви Києво-Печерської лаври внаслідок російської атаки.