В ранковій Катехезі отець Вальдемар Павелець розпочинає коментувати другу Енцикліку Папи Бенедикта XVI "Spe salvi" (Спасенні надією).
Перш ніж приступити до цих питань, що особливо хвилюють нас сьогодні, слід ще уважніше прислухатися до свідоцтва Біблії про надію. «Надія» - дійсно центральне слово біблейської віри, причому в деяких віршах слова «віра» і «надія» постають взаємозамінними. Скажімо, Послання до євреїв тісно пов'язує «повноту віри» (10,22) з «непохитним визнанням надії» (10,23). І також Перше послання Петра закликає християн бути завжди готовими дати відповідь щодо логосу - сенсу і підстави - їхньої надії(пор. 3,15), «надія» є еквівалентом слова «віра». Про те, наскільки визначальним для свідомості перших християн був факт отримання в дар достовірної надії, свідчить порівняння християнського буття з життям до прийняття віри або зі становищем прихильників інших релігій. Павло нагадує ефесянам, що до їх зустрічі з Христом вони «не мали надії і були безбожниками в світі» (Еф. 2,12). Певна річ, він знає, що у них була релігія, «боги», але вони виявилися сумнівними, а суперечливі міфи не вселяли ніякої надії. Поклоняючись «богам», ефесяни залишалися «безбожниками» і тому перебували в темному світі з неясним майбутнім. «In nihil ab nihilo quam cito recidimus» («Як скоро з небуття ми повертаємося в небуття»)1, - гласить епітафія тієї епохи, і за цими словами, поза сумнівом, криється те, на що вказує Павло. У цьому ж сенсі він каже до солунян: Ви не повинні «сумувати, як інші, ті, що не мають надії» (1Сол. 4,13). І тут той факт, що в християн є майбутнє, вказує на їхню відмінність від інших людей: вони не знають, що саме їх чекає, але відають, що їхнє життя не розчиниться у порожнечі. Лише коли майбутнє визначене як позитивна реальність, тоді і сьогодення стає гідним, щоб жити ним. Отже, тепер можна сказати: християнство було не тільки «благою вісткою», передачею невідомих досі відомостей. Кажучи сучасною мовою, християнська вістка не просто «інформативна», а й «перформативна». Тобто Євангеліє - не тільки повідомлення того, що слід знати, але звістка, що породжує події і міняє життя. Похмурі брами часу, брами в майбутнє, були розкриті. Той, хто має надію, живе інакше; йому подароване нове життя.
Перший розділ Енцикліки Папи Бенедикта XVI "Spe salvi" (Спасенні надією)
У нашому щоденному житті важливо вчасно сказати Богові "так". На прикладі Тієї, яка не готувалася до приходу Архангела, але одразу змогла дати відповідь, приймаючи Божу волю. Отець Йосиф Щур, ігумен монастиря отців Василян у м. Києві, запрошує до роздумів про власні відповіді і вибори, занурюючись думками у значимість Пресвятої Діви Марії, яку Бог обрав задля втілення Його задуму.
«Профанація Найсвятіших Тайн відбувається тоді, коли людина усвідомлює, що Євхаристія є справжнім Тілом Христа, але свідомо прагне її зневажити або використати для блюзнірства», — говорить отець Андрій Немченко у програмі «У ваших намірах» на «Радіо Марія». «Автор пояснює, чи може священик у стані смертного гріха служити Святу Месу, чому сатаністи викрадають Пресвяті Дари та чи стає негідне прийняття Причастя гріхом для людини».
Отець Віталій Козак, монах-кармеліт, у дев’ятій катехезі циклу «Людина на межі між Богом та безоднею» розмірковує над темою «Утопія без Бога». Священник показує, як спроба збудувати досконалий світ без слабкості, благодаті та покаяння перетворює його на холодну й стерильну систему.
Біль — це досвід, якого ніхто не прагне, але від якого ніхто не застрахований. Чи може він бути чимось більшим, ніж просто стражданням? У межах циклу передач «Міць слабкості» сестра Тетяна Богославець досліджує природу болю, його захисні функції та духовний сенс. Ви дізнаєтеся, як розпізнати сигнали свого тіла й душі, чому важливо не ігнорувати страждання та як перетворити власний біль на молитву і шлях до Бога.
Отець Станіслав Свурка у катехезі на хвилях Радіо Марія розкриває глибину фатімського заклику до відшкодування за гріхи, як шляху до справжнього миру. Священник наголошує на силі Євхаристії, адорації та живої присутності з Христом, яка перемінює серце людини і світ.