Владика Петро МАЛЬЧУК з ранніх літ вмів швидко вирішувати найгарячіші конфлікти. - Отець Олександр ЧУМАКОВ. (АУДІО+ТЕКСТ)

- Перше, що я відчув взнавши цю трагічну новину - шок. - Пригадує свій стан селезіянець. - Я просто "завис", ні про що не міг думати, просто гадав, як таке могло статися?! Друга думка: відійшов за нагородою! То було внутрішнє інтуітивне відчуття, що Господь покликав свого вірного слугу. Третє: новий етап. Звісно, це трагедія для людей, а з іншого боку, перехід до Небесних брам.
Ми познайомилися в 1988 році. Тоді вже припинилися тотальні заборони КГБ, щодо вступу в семінарію. Я поступив на І курс РИЗЬКОЇ семінарії. На V курсі був нинішній ординарій ЛУЦЬКОЇ дієцезії, єпископ Віталій Скомаровський, а Петро Мальчук вчився на ІІІ курсі. Варто сказати, то був плідний час на видатних випускників.
Ми приїзджали до семінарії, як до абсолютного місця, в якому гартуються герої - священики! Безумовно, ми придивлялися до старшокурсників. Ми розуміли, що вони репрезентанти духовного життя. А ось Петро Мальчук, був ще й репрезентантом францисканської духовності, він вже тоді входив до цього ордену.
Його обличчя випромінювало радість, він був постійно відкритим на спілкування з кожним. Всі знали, що якщо повстає проблема, то треба звертатися до Мальчука. Він був авторитетним, неформальним старостою в нашій семінарії для українців та білорусів. Він завжди був поряд з тими, кому було найважче. Він помічав конфлікти, кризи, і вмів їх залагодити, а тим, хто перебував у тих ситуаціях, хотілося звертатися до Мальчука за допомогою.
Була одна дуже напружена ситуація між одним москвичем і санкт-петербуржцем латишського походження. Москвич був старшим. Вони напочатку сперечались на богословські теми. Москвич відстоював російські філософські погляди. Потім все перейшло на особистістний рівень. Конфлікт не стався, тільки тому, що коли відбувся вихід в місто Петро Мальчук запросив їх обох на каву. Щойно хлопці сіли пити каву, він просто почав ставити їм запитання. У такий спосіб, кожен почув свої хиби. Закінчення було гарним, вони примирилися!
Ще випадок. У одного дуже молодого хлопця була проблема, він засумнівався у своєму покликанні. Юнак надумав вже покидати семінарію. Я порадив йому поговорити з Мальчуком. Біля семінарійного костелу в Ризі був цвинтар, вони молилися на вервиці, десь, три години говорили. Криза покликання минула. Той хлопець на очах перемінився! Зараз добре служить в Канаді.
З наукою в семінарії в ті часи було специфічно. Всі конспекти на латинській мові, що не сприяло швидкому зануренню у матеріал для пересічного хлопця. Петро Мальчук перемагав впертістю. Він кремезно брався за справу, і долав так, як долають скелю. Те саме він радив іншим, молодшим за курсом семінаристам. А студіював він таким чином: брав поняття, які були більш-менш відомими, і розкручував з них цілу науку. Така методика! Знайти спочатку те, що є в голові, а потім відшукати поєднуючі поняття.
Я ніколи не бачив його у гніві. Пригадую, його задумливим, молитовним, але коли, хтось з'являвся поруч, він піднімав очі, і ясно та промінно усміхався назустріч, після чого...одразу знову занурювався в молитву. Він дуже любив молитися на вервиці, якось, особливо відносився до розарія.
Побутові умови у тих семінаріях були важкими. Зокрема, в шоці від тих умов були польські семінаристи, особливо від спільної бані. Мальчука ті умови не засмучували. Він хотів бути зразковим францисканцем, практикував бідність, і готовність ділитися. Нас було 11 чоловік в кімнаті. Часто виникали дуже важкі моменти. Можна було зірватися у гнів та агресію. Були особи різної комплекції. Де які, вночі страшенно хропіли. Через це, він не міг спати. Бувало, прокинешся вночі, а він сидить. Хтось вставав, щоб пробудити хропунів, Петро жестом зупиняв людину, сам підіймався, і легенько перевертав хропуна, щоб той не прокинувся, а лише, припинив всіх дратувати. Зранку всі жартували. Він же, був настільки делікатним, як і його жарти, що нікому і в голову не приходило ображатися, а його відкритий, правдивий, український козацький сміх, надихав усіх, і дарував велику радість!