"Якщо ви відчуваєте бажання вирушити в дорогу до Сантьяго-де-Компостела, то не вагайтеся і йдіть!" - Юдита Озолиня

Після урочистого привітання натовпом Ісус увійшов у Єрусалим — до храму. Оглянув усе. Та оскільки була вже пізня година, Він вийшов з Дванадцятьма до Витанії. Наступного дня, як вони вийшли з Витанії, Він зголоднів. І, побачивши здалека смоківницю, вкриту листям, Він підійшов: може, щось знайде на ній. Але, наблизившись до неї, Він нічого не знайшов, окрім листя, бо не була ще пора на смокви. Озвався і промовив Він до смоківниці: «Хай з тебе вже довіку ніхто плоду не їсть!» І чули те Його учні.

Того часу, коли учні були в дорозі, піднімаючись до Єрусалима, попереду них йшов Ісус, вони ж були дуже здивовані; а ті, хто йшов слідом, були охоплені страхом. Взявши знову Дванадцятьох, Він почав їм говорити про те, що має з Ним статися: «Ось ми піднімаємось до Єрусалима, і Син Людський буде виданий первосвященникам і книжникам, і засудять Його на смерть, і видадуть язичникам; і будуть глумитися з Нього, і оплюють Його, і бичуватимуть Його, і вб’ють, а через три дні Він воскресне». Підійшли до Нього Яків та Йоан – Зеведеєві сини, і кажуть Йому: «Учителю, хочемо, щоб Ти нам зробив те, про що попросимо Тебе». Він сказав їм: «А що ви хочете, щоб Я зробив для вас?»

Біля Ісусового хреста стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. Побачивши матір і учня, який стояв поряд і якого любив, Ісус промовив до матері: «Жінко, ось твій син!» Потім звернувся до учня: «Ось твоя мати!» І від тієї години взяв її учень до себе. Після цього, знаючи, що все вже завершилося, каже Ісус, аби довершилося Писання: «Прагну!»

Коли Ісус явився своїм учням і коли поснідав з ними,каже Симонові-Петрові: «Симоне Йонин, чи ти любиш Мене більше, ніж оці?» Той каже Йому: «Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе!» Каже йому: «Паси ягнята Мої!»

Того часу, підвівши очі до неба, Ісус молився і казав: «Отче святий, благаю не лише за них, а й за тих, хто повірить у Мене через їхнє слово, щоб усі були одне, – так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, – щоб і вони в Нас були одне, аби світ повірив, що Ти Мене послав. І Я славу, яку Ти Мені дав, дав їм – щоби були одне, як і Ми одне. Я в них, а Ти – в Мені, щоб були досконалі в єдності, аби світ пізнав, що Ти Мене послав і полюбив їх, так як і Мене полюбив.