Часто ми намагаємось щось поміняти, але переміни не відбуваються. Ти приходиш на сповідь з одними й тими самими гріхами. Чому так трапляється? Отець Іван Держило, священник трьох парафії на Тернопільщині, відповідальний за євангелізацію у Бучацькій єпархії УГКЦ, розпочинає цикл катехиз про заповіді як обіцянки, та запрошує у цьому ефірі до роздумів про те, як стати виконавцями Божих заповідей.
Знання Слова Божого є важливим задля його виконання. При читанні Святого Писання Слово не звучить як наказ, чи заборона, як зазвичай ми можемо думати. Коли Ісуса питають, якою є найбільша заповідь, у своїй відповіді він не вимагає "ти мусиш", він показує, хто є наш Господь. Заповіді починаються із: "Я - Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі."(Вих.20:2) Що для нас, християн, є домом неволі? Це не в Єгипті, не від Росії, а насамперед рабство від гріха. "Нехай не буде в тебе інших богів крім мене."(Вих.20:3) Наступні заповіді звучать вже як обіцянки, які можна порівняти з заповітом. Дійсним заповіт стає з моменту підписання, а чинним - з моменту смерті. Бог мені обіцяє, що я не крастиму, не чужоложитиму, не вбиватиму, не обманюватиму. На хресті заповіт виконується, стає чинним після смерті Господа нашого.
Часто ми намагаємось щось поміняти, але переміни не відбуваються. Ти приходиш на сповідь з одніми й тими самими гріхами. Чому так трапляється? Бог починає "Слухай, Ізраїлю" (Втор.9:1) Ми не сприймаємо заповіді як заповіт, ми ними не живемо. Якщо я справді живу любов'ю, я не переживаю як не вкрасти, я вже думаю як любити і обдарувати іншу людину. Нам потрібні заповіді, щоб мати орієнтир. У Новому Завіті Господь нам показує ще більше - блаженства, якими ми можемо жити вже тепер. Це можливо лише "підтягуючись" у виконанні заповідей задля пізнання Божої любові, яка нас перемінює.
Господь говорить:"..і спізнаєте правду, і правда визволить вас."(Йн.8:32) "Я - путь, істина і життя!" (Йн.14:6) Щоб пізнати правду, якою є істина, потрібно пізнати Бога через Сина, Господа нашого, якого послав Бог Отець. Коли ми пізнаємо єдиного Бога, який завершив свій заповіт кров'ю на хресті, ми пізнаємо, якою великою сильною є Його любов до мене. Бог, який є Царем усього всесвіту, не захотів царювати без мене і тебе. Це бажання Бога висловлює щось більше, ніж просто сотворення світу. Він прагне царювання разом із Ним. Але коли Бог бачить нашу слабкість і неможливість впоратись самим, Він посилає Сина єдинородного, який кладе своє життя за мене і за тебе задля нашого спасіння. Любов не в тому, що ми полюбили Бога, а в тому, що Він полюбив нас, ще коли согрішили. Досвідчення Божої любові, яку Бог вливає через об'явлення Святого Духа, стає наслідком прагнення не тому, що "так треба виконувати заповіді", а тому що "я так хочу". Тоді ми можемо стати виконавцями заповідей.
о. Іван Держило, священник УГКЦ, відповідальний за євангелізацію у Бучацькій єпархії
Як Бог діє через наші поразки? Як розпізнати своє покликання? І як спільнота може допомогти почути Божий голос? У щирому свідченні в ефірі «Радіо Марія» отець Юрій Голотюк розповідає про свій шлях до священства: про роки, коли Бог був для нього лише «традицією», про глибоку депресію після особистих і професійних невдач та про молитву матері, яка не переставала за нього просити. Історія про те, як Бог може провести людину навіть через найтемніші періоди — до нового життя, служіння і справжнього покликання.
Як подолати страх перед майбутніми труднощами через довіру до Бога? Що таке Боже Провидіння і як воно діє в житті? Чому надмірний контроль над життям позбавляє нас внутрішнього спокою? Про це у програмі “Катехиза” розмірковує отець-капуцин Віктор Дешук.
Провінційна настоятелька Згромадження Сестер Служниць Святого Духа в Україні с.Марта Пшивара розбирає 41 та 42 псалми як молитву душі, яка переживає велику тугу за Богом. Саме ці псалми можуть стати в нагоді тим, хто проходить через випробування - темну ніч віри.
"Настрашніше не те, що забрали свободу тіла, а найстрашніше добровільно погодитися забути те, ким була людина", - монах-кармеліт отець Віталій Козак запрошує у цій катехизі, продовжуючи цикл "Людина на межі між Богом і безоднею", зробити аналіз літератури таких авторів як Маргарет Етвуд, Джордж Оурелл, Віктор Франкл, Олдос Гакслі, які піднімають тему особи, страху, систему жорстокості світу і пошуку свободи.
Справжня відбудова України після війни має починатися не з відновлення інфраструктури, а з відновлення людського серця, де центром усього має бути Христос. Без Бога людина неминуче руйнує себе та навколишній світ, тому важливо переосмислити фундаментальні цінності та будувати життя на «камені» віри, а не на хиткому піску матеріальних благ. Цей шлях передбачає зцілення стосунків через прощення, повернення людської гідності як образу Божого та щоденне перетворення через молитву і Євхаристію. Лише так можна побудувати країну, яка буде не просто заможною, а насамперед людяною та Божою.