Часто ми намагаємось щось поміняти, але переміни не відбуваються. Ти приходиш на сповідь з одними й тими самими гріхами. Чому так трапляється? Отець Іван Держило, священник трьох парафії на Тернопільщині, відповідальний за євангелізацію у Бучацькій єпархії УГКЦ, розпочинає цикл катехиз про заповіді як обіцянки, та запрошує у цьому ефірі до роздумів про те, як стати виконавцями Божих заповідей.
Знання Слова Божого є важливим задля його виконання. При читанні Святого Писання Слово не звучить як наказ, чи заборона, як зазвичай ми можемо думати. Коли Ісуса питають, якою є найбільша заповідь, у своїй відповіді він не вимагає "ти мусиш", він показує, хто є наш Господь. Заповіді починаються із: "Я - Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі."(Вих.20:2) Що для нас, християн, є домом неволі? Це не в Єгипті, не від Росії, а насамперед рабство від гріха. "Нехай не буде в тебе інших богів крім мене."(Вих.20:3) Наступні заповіді звучать вже як обіцянки, які можна порівняти з заповітом. Дійсним заповіт стає з моменту підписання, а чинним - з моменту смерті. Бог мені обіцяє, що я не крастиму, не чужоложитиму, не вбиватиму, не обманюватиму. На хресті заповіт виконується, стає чинним після смерті Господа нашого.
Часто ми намагаємось щось поміняти, але переміни не відбуваються. Ти приходиш на сповідь з одніми й тими самими гріхами. Чому так трапляється? Бог починає "Слухай, Ізраїлю" (Втор.9:1) Ми не сприймаємо заповіді як заповіт, ми ними не живемо. Якщо я справді живу любов'ю, я не переживаю як не вкрасти, я вже думаю як любити і обдарувати іншу людину. Нам потрібні заповіді, щоб мати орієнтир. У Новому Завіті Господь нам показує ще більше - блаженства, якими ми можемо жити вже тепер. Це можливо лише "підтягуючись" у виконанні заповідей задля пізнання Божої любові, яка нас перемінює.
Господь говорить:"..і спізнаєте правду, і правда визволить вас."(Йн.8:32) "Я - путь, істина і життя!" (Йн.14:6) Щоб пізнати правду, якою є істина, потрібно пізнати Бога через Сина, Господа нашого, якого послав Бог Отець. Коли ми пізнаємо єдиного Бога, який завершив свій заповіт кров'ю на хресті, ми пізнаємо, якою великою сильною є Його любов до мене. Бог, який є Царем усього всесвіту, не захотів царювати без мене і тебе. Це бажання Бога висловлює щось більше, ніж просто сотворення світу. Він прагне царювання разом із Ним. Але коли Бог бачить нашу слабкість і неможливість впоратись самим, Він посилає Сина єдинородного, який кладе своє життя за мене і за тебе задля нашого спасіння. Любов не в тому, що ми полюбили Бога, а в тому, що Він полюбив нас, ще коли согрішили. Досвідчення Божої любові, яку Бог вливає через об'явлення Святого Духа, стає наслідком прагнення не тому, що "так треба виконувати заповіді", а тому що "я так хочу". Тоді ми можемо стати виконавцями заповідей.
о. Іван Держило, священник УГКЦ, відповідальний за євангелізацію у Бучацькій єпархії
Сестра Каміла із Згромадження Cестер Гонораток у циклі «Мати Милосердя» розповідає, як Діва Марія втілила милосердя через вчинок, слово і молитву. Спираючись на Святе Письмо та "Щоденник святої Фаустини Ковальської", монахиня показує, як ця тріада може стати дороговказом для життя кожного християнина.
Торкаючись текстів-роздумів Святого Йоана Павла II про Найсвятіше Серце Ісуса Христа, в останній місяць червня, присвяченого Пресвятому Серцю Ісуса, отець Флоріан Кравенський, вікарій парафії Матері Божої Фатімської у м. Конотопі Сумської обл. заохочує молитись, єднаючись на одній дорозі християнського духовного життя і будувати власне серце.
У сімнадцятій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак розмірковує над тим, як тоталітарні системи поступово підкорюють людину не лише силою, а й через зміну її мислення та цінностей. Відштовхуючись від роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці», священник показує, чому самоцензура й постійний внутрішній страх можуть стати ефективнішими за будь-який зовнішній примус.
Чи може Церква змінювати свої правила? У чому різниця між Догматом та звичаєм? Отець Петро Балог в ефірі Радіо Марія розтлумачує поняття «живої традиції», пояснює суть літургійних реформ Другого Ватиканського собору та застерігає від небезпеки схизми через надмірний прихильність до форми.
О. Олександр Кушта говорить про теологію тіла на основі праці св. Йоана Павла II. Священник пояснює концепцію первісної невинності, стверджуючи, що людська статевість є божественним даром і невід’ємною частиною нашої ідентичності, а не просто соціальною роллю.