Заклик до Бердичівської Богородиці (Наживо)
Вечірній ефір
Катехиза
Слово на кожен день
Літургія годин (Бревіарій)
Розарій
Катехиза
Школа лідерства
Духовні читання
Катехиза
Меса
Розарій
Коронка до Божого Милосердя
Святий дня
Біблійні читання
Молитва
Дитяча катехиза
Голос народу, голос Божий
Меса
Дитяча катехиза
Гість програми «Люди справи» - Герой України, старший лейтенант батальйону «Свобода» 4-ї бригади Національної гвардії України «Рубіж» - Владислав Стоцький "Вогонь". 25-річний військовослужбовець з Житомира 68 днів з побратимами утримував оборону під Сіверськом у повному оточенні. Під час відвертої розмови ви почуєте історію мужності, боротьби, віри, втрати та надії. Також про рішення йти на передову, поранення, роль капеланського браслета в наверненні та молитву в окопах у відвертій розмові на «Радіо Марія».
У простій, добрій, щирій, дружній розмові ми зустрілися з Героєм України, старшим лейтенантом батальйону «Свобода» четвертої бригади Національної гвардії України «Рубіж» Владиславом Стоцьким.
— Слава Ісусу Христу! Радію, що зміг приїхати до студії. Зараз я проходжу лікування після поранення, відновлююсь. Слава Богу, все йде на краще.
Я народився і виріс у Житомирі. У 25 років указом Президента України мені було присвоєно звання Героя України з врученням ордена "Золота Зірка". Ця відзнака пов’язана з подіями літа 2024 року. Тоді разом з побратимами ми опинилися спочатку в тактичному, а потім у повному оточенні. 68 днів ми тримали оборону під Сіверськом, відбивали щоденні штурми російської армії.
Господь вів мене в пустелю. І в тиші цієї пустелі Він шепотів мені щось особливе. Це був час випробувань, але і переосмислення. Так, я був командиром позиції, і це було моє усвідомлене рішення. Я добровільно пішов у бригаду «Рубіж» після закінчення Національної академії Національної гвардії України в Харкові.
Хоча і навчався на заступника командира роти по роботі з особовим складом, але не міг залишитися в тилу. Паперова робота - не для мене, коли на фронті гинуть побратими. Я звернувся до кадровика і сказав прямо: хочу воювати. Так і потрапив у батальйон «Свобода». Вибір був свідомим, навіть якщо довелося піти на нижчу, але бойову посаду.
Перші дні були складні. Мене, молодого офіцера, приймали стримано. Досвідчені добровольці придивлялися, але побачили, що я не боюся роботи - копаю, тримаюся, не показую зверхності. Ми швидко знайшли спільну мову.
Бажання захищати прийшло не з романтики. 24 лютого 2022 року я побачив на власні очі, як Харків обстрілюють, як розгублені офіцери шукають, де сховатися. Я тоді вирішив, що не хочу бути таким. Якщо назвався військовим - мусиш бути ним. У мирний час нас немає, у воєнний час - це наш фронт.
Перший бойовий досвід - село Мала Рогань, Харківська область. Це був хаос, ми тоді ще курсантами вийшли на захист. Але саме в той період зрозумів, що все інакше, ніж я собі уявляв. Так я почав готуватися: вивчав статути, тактику, працював над собою.
Коли настав мій випуск, я був готовий. Але мені запропонували небойову посаду, від котрої відмовився. Бо знаю: мій обов’язок - бути там, де гаряче.
68 днів в оточенні... Це була справжня пустеля. І саме там я вперше серйозно замислився про Бога. До цього не був віруючим. Але в Слов’янську ще до заходу на позицію я побачив волонтерську точку з написом "Обід для ЗСУ безкоштовно". Постійно проїжджав повз них, але перед виїздом на позицію вирішив заїхати до них поїсти.
Коли підійшов до них, то у мене капелан, який там чергує, запитав: "Ти в Бога віриш?" Я відповів: "Не підтверджую, але й не заперечую". Він не тиснув, просто запропонував мені молитовничок або браслет. Я вибрав браслет. Але їх не залишилось, тож священник зняв зі своєї руки свій і подарував мені його.
До нашого виходу кожна група, котра вирушала на позиції, мала загиблих або поранених. Ми тоді дійшли всі цілими. А потім почалося...
Герой України, старший лейтенант батальйону «Свобода» 4-ї бригади Національної гвардії України «Рубіж» - Владислав Стоцький "Вогонь"
Підтримати патронатну службу батальйону "Свобода"
"Для мене ця історія дуже близька, адже я був дитиною-чорнобильцем. У той час прислуговував біля вівтаря в парафії святої Софії в Житомирі й отримував допомогу від «Карітас-Спес». Сьогодні ж, коли розповідаю про локалізацію благодійності, то кажу: я був бенефіціаром, а став виконавчим директором. Це не просто шлях - це доказ того, що Церква справді служить, зростає і веде", - отець-паллотин В’ячеслав Гриневич, виконавчий директор "Карітас-Спес Україна".