Чому так важливо пробачити себе та прийняти прощення? Говоримо на цю тему з отцем Міхалом Бранкевічем.
Якщо не можете пробачити собі - повертайтеся до притчі про блудного сина. Для батька не важливі причини, для нього важливо, що ти повернувся. Батько - єдиний хто не буде мати до тебе пртензій.
Без пробачення важко жити та можна замучити себе. Віруючим людям в цьому питанні краще, адже ми знаємо, що Ісус Христос взяв на Себе наші гріхи. Постійно обвинувачує нас та вказує на наші помилки диявол. Пробачення самого себе є наслідком певного процесу комунікації з людьми та Богом, - отець Міхал Бранкевіч.
Найтяжчим моментом в нашому життя є прийняти несправедливість - коли хтось без причин обвинувачує вас, осуджує за щось. В такому випадку потрібно з покорою та в дусі правди прийняти це обвинувачення.
Ми знаходимось серед людей і варто намагатися спілкуватися з людьми в мирі та не осуджувати. Але процес варто починати із нас самих, побачити в чому ж ти можеш бути винуватим? Ми залякані та боїмося і той страх постійно насуває відчуттям невпевненності і дуже часто цей страх є оманливим. В такому випадку ми часто маніпулюємо чи тікаємо.
Що робити?
1. Визнати та пізнати причину своїх помилок. Тут Господь хоче нам допомогти побачити себе та надати нам поведінку, яку мав Ісус Христос. Пізнати правду нам заважає вибір поганого. Але розважаючи над причинами конфліктів з іншими варто всежтаки пробачити собі;
2. Пробачити собі. Це другий етап, коли ти визнаєш, що зробив усе можливе та залежне. Ісус Христос хоче, щоб ми пробачили селе. Часто нам може заважати перфекціонізм, але варто усвідомити, що ми можемо бути бездоганними тільки завдяки Христу.
Людям віруючим легше пробачити себе бо мають релігійну практику. Потрібно використовувати це, щоб примиритись зі своїм перфекціонізмом. Багато людей очікують, що ви маєте зробити щось так, як на їхню думку має бути ідеально. Але варто пояснювати в такому випадку, що Ви не всемогутні і тому не можете зробити те, що очікують.
Іллюзії. Батьки часто опікуються так дітьми так, що вони виростають з хибними уявленнями про світ та людей. Така особа не бере відповідальність бо не має досвіду вирішення проблем - вона тікає.
Основою нашого життя є спілкування з іншими людьми. І коли помилилися то важливо зрозуміти, що ви людина яка може помилятися. Ісус Христос приходить до нас із пробаченнями. Прикладом цього є притча про блудного сина.
Якщо не можете пробачити собі - повертайтеся до притчі про блудного сина. Для батька не важливі причини, для нього важливо, що ти повернувся. Батько - єдиний хто не буде мати до тебе пртензій. Коли ти усвідомиш, що люди мають прийняти тебе такими, який ти є то тоді зможеш прийняти та вибачити себе.
Батько приймає сина блудного наче той нічого не вчинив та не докоряє йому. Навіть якщо ти вчинив жахливі та погані вчинки то маєш з Божою поміччю використати таїнство примирення, адже в ньому велика сила Божого миру.
Про історію життя святого Петра Хризолога розповідає священник парафії
Володимира та
Ольги УГКЦ, викладач богослов'я в Українському Католицькому
Університеті (м. Львів) отець Олег Кіндій.
"Бути невидимими продовженням рук священника. Ми не носимо хабіт, а працюємо в лікарнях, школах та інших закладах, де свідчимо про Бога та Церкву", - про Згромадження Сестри від Ангелів розповідає сестра Юлія Заводовська.
"В дієцезіях, де є активні душпастирі молоді, відбуваються численні зустрічі та паломництва - народжується більше покликань. Беручи участь у житті Церкви молоді люди залучаються до служіння і так з'являються нові ідеї, які передаються Комісії для реалізації та залучення", - єпископ-помічник Харківсько Запорізької дієцезії, Голова Комісії душпатсирства молоді, Ян Собіло.
Брат менший, францисканець Андрій Немченко в програмі "У Ваших намірах" розповідає, чим запам'ятався блаженної пам'яті єпископ Броніслав Бернацький. Отець Андрій з єпископом знайомі давно, адже народилися в одній місцевості, потім перебували в одному ордені. "Єпископ з вигляду був серйозним і суворим, однак, перебуваючи з підлітками, часто сміявся", - згадує о. Андрій.
На передачу “У Ваших намірах” завітали незвичайні гості - дві рідні сестри Марія і Василина Томишинець. Більше десяти років вони невтомно відвідують поранених захисників, які перебувають на лікуванні у госпіталях Києва та Ірпеня.