Почуття патріотизму для когось стан природній, для когось невідомий і цьому не зарадиш… В кожного свій бар’єр чуттєвості, комусь болить навіть косий погляд на його територію, а когось торкне виключно тоді, коли гармати почнуть сипатись на його город… Василь Стус описуючи обмеження його волі стінами в’язниці писав: «Ввесь простір мій чотири на чотири…». Але ми, які не обмежені видимими стінами наших обмежень, ми… Чому продовжуємо мислити з розмахом «чотири на чотири» не далі… Ще один поет Грицько Чубай, котрого теж ні за життя ні після смерті не відпускав НКВДистський диктат, в своєму вірші написав: «Ви знаєте, чого я ще боюся? Від атомних страхіть боюся більше, боюся я, що хтось з інопланетців колись в своїм щоденнику запише: «Планету цю зовуть отут Земля. І населя її силенна сила ходячих шлунків — п'ющих і жующих. Які лише жують, лише ковтають. Лише ковтають і жують — і більш нічого. Ков-тають пудинги, котлети, ноти, вірші, ковтають істини, ковтають цілі нації, і одні одного їдять, й самі себе...»
Ви знаєте, чого я ще боюся?! Од атомних страхіть боюся більше?! Боюсь цього «ковтають і жують»!». Я теж боюсь цього «Ковтають і жують» і ще боюсь, не вийти розумінням за простір «чотири на чотири». Бо якщо на територію мого брата в Пд моєї країни зайшли «відомі-невідомі», але цей Пд не в радіусі мого «чотири на чотири», що це значить… Мені все рівно? Цей Чубаївський вірш починається словами «Цей світ - вертеп», і він правий. Так само як у вертепі ляльковому ми бачимо три рівні, так само і у нас в житті, є різні рівні і коли пророки закликають нас, на зразок Ісаї, покаятись і вірити… закликають вийти зі свого «чотири на чотири», ми на нижчому рівні ниємо, що Бог нас покинув, що нам достатньо нашого «Чотири на чотири.». Сьогодні в програмі «У ваших намірах» з о. Міхалом Бранкевичем розмовляли про це.
А світ — вертеп.
Кажу я з гіркотою: цей світ — вертеп. І, мабуть, щонайважче — у ньому залишатися собою, від перших днів своїх і до остан-ніх не бути ні актором, ні суфле ром, ні лялькою на пальчиках облудних, а лиш собою кожної години, а лиш собою кожної хвилини, з лицем одвертим твердо йти на кін...
Ви знаєте, чого я ще боюся? Від атомних страхіть боюся бі-льше, боюся я, що хтось з інопланетців колись в своїм щоденни-ку запише: «Планету цю зовуть отут Земля. І населя її силенна сила ходячих шлунків — п'ющих і жующих. Які лише жують, лише ковтають. Лише ковтають і жують — і більш нічого. Ков-тають пудинги, котлети, ноти, вірші, ковтають істини, ковтають цілі нації, і одні одного їдять, й самі себе...»
Ви знаєте, чого я ще боюся?! Од атомних страхіть
боюся більше?!
Боюсь цього «ковтають і жують»!
...Як вечір землю синьо охопив,
як зорі в небо з'їхались на віче,
в мою кімнату тихо уступив
один знайомий тихий чоловічок.
— Здоров, приятелю, то як тепер живеш?
Я чув, сливеш писателем великим? —
...Єхидна усмішка, мов колесо криве,
перекотилася його іконним ликом.—
Я чув, що преш ти часто на рожен,
звиняйте, заради якихось «істин»,
забувши давню приповідь: «Блажен,
хто їсть тоді, коли захоче їсти».
Нащо тобі тягар чиїхось мук?
Нащо тобі душі чиєїсь хвища?
І нащо те, що далі твоїх рук,
і те, що голови твоєї вище?
...Він плів ще довго блудливі слова,
що зависали сірим павутинням.
Крутилась ця платівка ненова,
аж доки стало в мене вже терпіння.
Нащо тобі тягар чиїхось мук?
Вже надто ви розумні всі та горді...
І хоч він був і далі моїх рук,
та я йому вліпив-таки по морді!
І він до виходу заквапивсь, заспішив...
І — з-за дверей, із темряви, із ночі
він із погрозою до мене прошипів:
— Блажен, хто їсть тоді, коли захоче!
Відгуки
Про допомогу бідним, бездомним, людям поважного віку та біженцям говоримо з координаторкою проєктів спільноти Святого Егідія, Євгенією Токовенко.
"Мене вражає відкритість дітей. Вони просто та легко розповідають про жахіття війни, про те, що бачили. Вони мають жагу до життя".
Програма "У Ваших намірах" авторства отця Вальдемара Павельця виходить в урочистість Вознесіння Господнього. Орієнтуючись на цю Євангельську подію, йдеться про присутність. Христос під час Вознесіння дає обіцянку: "Я з вами по всі дні, аж до кінця віку". Священник пояснює, в кому і де ми можемо зустріти Спасителя після Його Вознесіння на Небо.
Сестра Тетяна Богославець про болючі ситуації життя, які постійно повторюються. "Ми свідомо та несвідомо вибираємо деструктивні зв'язки бо знаємо саме таку модель поведінки. І якщо ми не вирішимо ситуацію та не пропрацюємо помилки то повторення буде відбуватися до тих пір, поки не здамо цей екзамен".
Отець Міхал Бранкевіч в катехизі говорить на тему: "Пастирська конституція про Церкву у сучасному світі (Gaudium et spes)". Через цей документ Церква хоче сказати людям, що світ потребує допомоги, а різні проблеми можна вирішити просто по людськи.
Чому так важливо пробачити себе та прийняти прощення? Говоримо на цю тему з отцем Міхалом Бранкевічем.
Якщо не можете пробачити собі - повертайтеся до притчі про блудного сина. Для батька не важливі причини, для нього важливо, що ти повернувся. Батько - єдиний хто не буде мати до тебе пртензій.
Вам необхідно авторизуватись, щоб мати змогу залишити відгук.