Військові Анонімні Алкоголіки України за тверезе життя захисників

Мій шлях до одужання був довгий і болісний. Звичайне дитинство у звичайній радянській сім’ї — на перший погляд. Але вже змалку я бачив, як батько випиває. Я пам’ятаю постійні сварки, тривожну маму, відчуття небезпеки в домі. Я — наймолодший із трьох братів. Один із них, на жаль, помер через алкоголізм. Ця хвороба не просто руйнує життя — вона вбиває. І робить це тихо, непомітно, але безжально.

У юності я тримався осторонь алкоголю. Я займався спортом, навчався, вступив до університету, отримав магістерський ступінь. Я бачив, що алкоголь — це зло. І щиро думав, що зможу уникнути його. Але хвороба підкрадається непомітно. Спершу — свята, застілля, вихідні, «нічого страшного». А потім — втрачені дні, зруйновані стосунки, брехня, самотність.

Я вважав себе добрим, роботящим, навіть зразковим. Родина, дитина, хороша робота. Мене поважали. Але з часом усе це почало сипатися. Я втрачав довіру, гроші, здоров’я. І навіть тоді не міг визнати справжньої причини. Шукав винних — у родинному проклятті, у злих обставинах, у всьому, тільки не в собі. Не бачив, що алкоголь давно взяв мене в полон.

У якийсь момент я опинився на самому дні. Я, людина з вищою освітою, що підписувала мільйонні контракти з міжнародними компаніями — опинився серед безхатьків, збирав сміття, жив у приниженні. Я втратив усе: роботу, сім’ю, повагу, майбутнє. І найстрашніше — я перестав хотіти жити.

У цей момент з’явився друг дитинства. Так само, не дуже тверезий, він якось невпевнено сказав мені: «Сходи на групу. Там говорять…». Я тоді насміхався з цього. Думав — секта, дурня, смішно. Але все ж пішов. Випив перед цим — «для хоробрості».

І ось я — на зібранні «Анонімних Алкоголіків». Люди говорять про себе чесно. Хтось тверезий уже 5 років, хтось 10. Всі — впевнені, відкриті, з вищими освітами, з гідністю в голосі. Я слухав, і не вірив. Думав: «Та вони точно брешуть». Але щось у мені вже змінилося. Бо наступного разу я прийшов тверезий. Просто щоб сказати своє. І щось сталося. Це було як пробудження. Я слухав — і вірив.

І от вже шість років, як я тверезий. Шість років — як я одужую. Це не кінець, не перемога, це шлях. Одужання — процес без фінішу. Але головне — я йду ним.

Член спільноти «Анонімні алкоголіки» та один із ідейних засновників групи «Військові Анонімні Алкоголіки України», військовослужбовець запасу Ярослав.

Гаряча лінія для Військовослужбовців, ветеранів, які страждають від алкогольної залежності: +38 (050) 875 - 87 - 04

Військові Анонімні Алкоголіки України

Анонімні Алкоголіки в Україні

Ал-Анон